Тиша нічна така гучна в час, коли вітру немає, повітря таке пружне й дзвінке, що шепотом в вуха стріляє. Небо ясне світло несе з темряви як із безодні, ніч на дворі, зірки – вгорі і в ріки дзеркалі воднім. Світ вдалині ніби на дні – можна пірнути й дістати, під […]
І ці думки, і здичавілі строфи, І сумніви із присмаком хули, Кассандрами якої катастрофи Ви на листок сьогодні забрели? Ідіть собі. Живуть нехай герої. Нехай сюди загубить шлях чуже!.. А у душі уже палає Троя, Та кінь данайців радісно ірже…
А кава зовсім не гірка. Гірчать слова. Гірчить мовчання. Неврівноваженість рядка. Судьби небажане втручання. Гірчить небес глуха блакить. Гірчать людей абсурдні вчинки. А кава… Кава не гірчить, лише підкреслює відтінки.
Волога ніч. Від світу втеча. Цікаво. Затишно. Незле. На тротуарах порожнеча, у неї знову дефіле. Хитає дощ ліхтарні плями. Гуде у ринвах джерело. Душа вертається до тями (давно її там не було). Бажання вистигли, пропащі. Немає подвигу й гріха. І навіть час роззявив пащу, та від утоми позіха.
Тут все, як колись… Мій маленький портал у минуле… Усміхнені вікна і запах пухких пиріжків… Здається, що час оминув цей тихенький провулок, Де істини вічні : любов і турбота батьків… Тут все, як колись… Кіт у затінку сонно муркоче… Курчатка рядком пробираються крізь спориші… І наче на біс проводить […]
Скажи, матусенько, чому від нас так рано Пішла ти мовчки за незвідану межу? Чомусь болять ще й досі, ниють мої рани. І в снах назустріч знов до тебе я біжу! Але чомусь добігти так і не вдається! І де той інший світ я так і не збагну! Адже мені так […]
Хлюпоче дощ. Гроза уже в агонії, Фінальний дограє вистави акт. Змокрілі наїжачились півонії, Стеблинами хитаючи у такт. Жива картина смутку та гармонії: усьому є початок і межа. Минає дощ. Палахкотять півонії, Той дощ неначе в безвість проводжа.
Коли ще не придумали законів І полум’ям ганяли хижаків, Не малювали жодної ікони І в жодного не вірили з богів, Всесильній підкорялися стихії, І панувала в поглядах імла, Уже тоді малесенька надія За вчинками тихесенько ішла.
Маленький рай. Солодкий дотик свята. Там ще дитинства бігає луна. Там ясним сонцем вибілена хата І мальви похилились до вікна. Там небо розстелилось над полями, У річці причаїлася блакить, Печалиться розлука журавлями, І вічною надією мовчить. мал. Олега Шупляка
Небо тихе та брунатне І дерева в стилі «ню». Возять тіні самокатні Легкокрилу дітлашню. Час готує сонне зілля, Обіцяє німоту, Та невтомлене весілля Десь кричить про гіркоту. Давній клопіт хоче втечі. Що ж, іди собі, дивак. Я закоханий у вечір. І у небо. Просто так.
Хоча під листям й досі спить трава І носять сірість міжсезоння лиця, Та в голові вже крутяться слова, Яким чомусь на небі не сидиться. У них є все: бездонність самоти, Відвертість снів, реалій добрі вчинки, Безсмертя мрій, світанки й навіть ти У ті слова заходиш на хвилинку.
В ніч поринаю, де Давній пейзаж знайомий: Потяг за містом йде, В сон перевозить втому. Більше нема тривог, Дивних думок із перцем, Тихо говорить Бог У зголоднілім серці. Тане віджита мить, Зорям немає міри, Муза вгорі летить, Бренькає щось на лірі.
Береги себя только, слышишь… Сердце грустью ранить не надо… Утром кофе и нос повыше… Улыбайся душой и взглядом… Всё проходит, цени мгновенье, Лишь хорошее вспоминая… Не храни боль, проси прощенья, За обиды других прощая… Отпускай негатив из мыслей, Слишком строгим к себе быть не стоит… В жизни только […]
коли доби в минуле потяг рушив і допивала чай остання мить угору поповзла жовтава груша що намагалась сонце замінить ми просто йшли вигулювати тіні ховався за паркан солодкий без і голосів тендітне тріпотіння заповнювало пустку до небес ми знали все всього було нам мало нас не тримали спогади та яв […]
І вечір. І небо. І добре. І тихо. Стриножений місяць пасеться між хмар. Доба загубила природжену пиху І річка пускає туманний муар. А у далині, в почорнілому полі, Що снігу ковтнуло останню сльозу, Вже духи весни позбиралися в коло, І кличуть приховану часом красу. малюнок Олега Шупляка
Цукерка. Тістечко. Какао. Злітає янгол на плече. Душа забула про лукаве І час невидимий тече. В думках мелодія. Не збути. Спектакль демонструє скло. А в мене поспіху отрути В житті неначе й не було. Не бачив наче гріх у вічі. Не чув прокльонів чорних слів… Тож хай цей світ мене […]
Гуляє ніч, хвилинами ворушить, Поволі дощ зірковий цебенить, І тихо сни пливуть у наші душі, Шукаючи притулку хоч на мить. В думках немає більше негативу. Туман прозорий стелить рушничок. Мовчати всім! Бо ж скоро буде диво, Яке не любить зайвих балачок.