Я люблю українське: вишиванку і хату,
Прабабусин рушник у матусі в кімнаті,
Чорнобривці в саду, а на луках блавати,
На узбіччях дерева – старезні й крислаті.
Пісню – з радіо, тільки, щоб українська!
Перемогу спортсменів стрімких олімпійських,
Настанову душевну, просту, материнську,
І все те, що для мене святе, не «чужинське»!
Але я не люблю, коли чутно гармати,
Коли землі сусід у нас хоче забрати!
Коли мати ночами оплакує сина,
А снарядом розбита дощенту хатина!
Я ненавиджу фарс і лжепатріотів,
У політиці – блазнів, підстав, донкіхотів!
Я ненавиджу світ, де є смерть і війна!
І чому має бути сучасність сумна?