Я знаю, мамо, ти іще не спиш,
бо сон тихенько обійшов стару хатину.
Не плач, прошу, надію не облиш.
В цей час твій син боронить Україну.
Збирала речі і молилась тихо,
А ще те ніжне: «Шапку одягни..»
А зараз лиш листи мої – утіха,
Й самотні думи, як нічні човни…
Ти все питала: «Може інший хтось?»
А я не знав тоді, що мав казати…
Мені дорослим стати довелось,
Повинен був я зброю в руки взяти.
Я знаю, мамо, ти іще не спиш,
Вже в соте розглядаєш сина фото.
І кожну ніч тихенько так сидиш,
Й блаженно обійма тебе скорбота.
Я вірю – незабаром повернусь,
Хоч інколи нестерпно й дуже страшно!
Поспи, рідненька, й я тобі наснюсь
Малим хлопчиною, замріяно і пташно.
Автор публікації
Перестала бути зручною для усіх підряд...
