Для голосування необхідно авторизуватись

Люди, як книги

#проза

Знаєш, які дивні відчуття виникають після прочитання книги? Та звідки тобі знати… Ти не з тих, хто читає книжки… Б’юсь об заклад, що це так! Мабуть, востаннє ти тримала книгу в руках ще будучи школяркою… Пам’ятаєш? За літо потрібно було не тільки відпочити, а й підготуватися до наступного навчального року… перечитати бісову купу книг! Списки творів з української та світової літератури для обов’язкового читання здавалися безкінечними… Але ми читали! Мало того, ми трохи не не билися, адже ні в шкільній, ні в сільській бібліотеках для всіх книг не вистачало… Тому ми ставали один за одним в чергу, як у магазині, або ж передавали книги з рук в руки… Я завжди любила читати… Особливо, класику… Слабкість романтичних та мрійливих натур… Можливо, саме класика посприяла формуванню мого внутрішнього «Я»… мого твердого характеру та чутливої вдачі… створенню мого індивідуального унікального, але незрозумілого більшості образу… мого світогляду… Можливо, але мова зараз не про це…

Знаєш, які дивні відчуття виникають після прочитання книги? Порожнеча… почуття незавершеності… невгамовна спрага заповнити цей вакуум… цю пустку… власноруч дописати історію… Ні, так буває не завжди, а тільки з хорошими книгами, які вже стали частинкою тебе… Так само буває із людьми… з хорошими людьми… без яких ти вже не уявляєш свого життя… і тобі хочеться продовжити вашу історію… писати і переписувати… читати і перечитувати… але, люди, як і книги мають властивість закінчуватися… і не завжди хеппі ендом… Люди, як і книги, не завжди бувають хороші…

Всі люди, як книги і ми їх читаємо… ми дозволяємо читати нас… Одні ніжно з трепетом гортають кожну нашу сторіночку… інші безжально шарпають, залишаючи шрами на серці… одні вміють читати між рядків… інші сприймають все буквально… одні здувають з нас пилинки… другі рвуть на клапті… Люди, як книги… а книги, як люди…

А знаєш що? Я втомилася… Я знала, що все буде саме так… Чому? Можливо, тому, що ти не любиш читати книг… ти не віриш в казку… не віриш в чудеса… Ти забрала цю віру і в мене… по шматочку… ти розібрала мене, як мозаїку, і хто тепер мене заново складе? Це могла робити тільки ти. Шматочок тепла в мозаїку моєї душі, шматочок ніжності… теплі обійми… мила посмішка… і я була найщасливішою у світі… А що тепер мені залишилось? Я відкрилась тобі… як нікому й ніколи… Бери – читай! А ти викинула мене на смітник…

Але спочатку ти вирвала всі мої сторінки… всі мої нутрощі… роздерла навпіл… зім’яла, як непотріб… залишивши одну обкладинку… Тепер я книга без сторінок… а всередині порожнеча… і ця внутрішня пустота вимагає заповнення… а я не можу… Я втомилася… Я стягую всі ці шматочки до купи, намагаючись згадати, якою ти була… Ким ти була… Чим наповнювала мій світ… Ти була моїм сонцем… гріла мою душу своїми промінцями тепла та світла… навіть, в сніг і в люті морози… ти була моїм Ангелом… захищала мене від моїх же демонів…

А потім ти сама ним стала… Ти приходила тінню і йшла тінню… Я дивилася тобі у слід і мені хотілося кричати від болю! Ти так змінилась… Стала чужою… холодною… Але я мовчала… Ти ніколи мене не слухала… ти ніколи мене не чула… не бачила… Ти так і не почула, як розбила моє серце на мільйони мільйонів кусочків… Ти так і не почула про що я мовчу…

Я так втомилася… але я продовжую писати… я пишу нові сторінки… сторінки, в яких вже більше не має місця для тебе… В моїй новій книзі життя не буде ні Ангелів, ні Демонів… а втім, не буду зарікатися… Я знаю одне, в мене цупка обкладинка, нікому не по зубам… а порожнечу я завжди знайду чим заповнити… потрібен лише час…

5

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Марина Хава

302
Коментарі: 0Публікації: 81Реєстрація: 09-08-2020

Срібне перо

Достижение получено 11.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій