Для голосування необхідно авторизуватись

У темряві за вікном

Там, за нічним вікном, спокійно засинає засніжене село. В кімнаті горить світло, приглушено звучить музика, мирно спить рудий кіт, підклавши одну лапку під шерстяну щічку, а ти ліниво перебираєш пальцями клавіатуру, майже не дивлячись на монітор… а в цей час, щось ніби розчленовує, розкладає на пазли, розщеплює на атоми твій мозок: поглянь за вікно… ну поглянь за вікно…

Ти неохоче встаєш… неохоче підходиш до вікна і намагаєшся розгледіти щось у темряві за вікном… І тільки-но в голові промайнуло «ну що за дурниця!», як враз перед очима, прихованих пеленою часу, наче вічністю, ти бачиш нас… Таких, якими ми були сто років тому!

  • Подивись на нас! Подивись! Ось ми які!

І ти дивишся… не в змозі відвести погляд… Спочатку такі малі, незграбні, смішні та боязкі… сонячні, світлі, життєрадісні, безтурботні… потім юні, чисті, свіжі та незаймані… пізніше уперті, зарозумілі та примхливі… занадто капризні та вимогливі… впевнені, що вже весь світ у наших ніг… впевнені, що вже все вміємо і знаємо… але як же ми тоді помилялися…

А як невинно, а подекуди, навіть, смішно розмірковуємо про своє майбутнє… Мріємо швидше стати дорослими! Зарікаємося не курити, не пити, не лізти в бійки, бути достойними і чесними людьми… А поки що… а поки що перший дзвінок… нестерпні уроки… контрольні, ЗНО, екзамени… короткі перерви… шкільні обіди… суботники… перше нерозділене кохання… перші поцілунки… останній дзвінок… випускний… останній вальс і можливо, такий же, для більшості, перший і останній схід сонця…

Час летить… Занадто швидко… Цілуємося, закохуємося, танцюємо… живемо так, ніби завтра не наступить ніколи… Але завтра буде завжди… можливо, не для всіх… але завтра буде… і тільки від сьогоднішніх нас залежить, яким буде наше завтра…

Ми продовжуємо рух… продовжуємо топтати свою стежину… робимо перші кроки і перші помилки… ми падаємо і піднімаємося… добре, коли є кому подати руку допомоги… підставити плече… підбадьорити словом… але так буде щастити не всім… і не завжди… Тому якби там не було, а ми тільки починаємо свій нелегкий самостійний шлях… шлях світла і пітьми… добра і зла… нових зустрічей і гірких втрат… перемог і поразок… радості, горя… сміху та сліз… зрад, вірності, брехні… Все це буде… все це є… Як важко бути дорослим… Але назад дороги не має… Життя – це не гра… неможливо, почати все спочатку… тому ми просто продовжуємо рух… продовжуємо жити… намагаючись осягнути всю глибочінь та знайти сенс життя…

Тут, біля нічного вікна, ми – боги і демони! Вдивляємося в глибину часу… вдивляємося в темряву… Куди поділися ті безтурботні діти? Ким ми стали? Чому ми дивимося в очі один одному і бачимо відображення власних жорстоких злих душ?

Ми ламаємо своє життя і життя тих, кого любимо більше всього на світі… прагнемо до власного благополуччя, заради якого йдемо по головах, зраджуємо, крадемо, вбиваємо… розбиваємо мрії, надії, серця…

Лише іноді ми оживаємо… коли босоніж ходимо по асфальту… радіємо дощу… першому снігу… бігаємо по калюжах..  зустрічаємо схід сонця… дихаємо життям… клянемося у вірності… стоїмо на колінах… міцно тримаємо один одного за руку… обіймаємо без причини… закохуємося у тих, у кого не можна…  щоб завтра знову пірнути в пучину сірої буденності. Ми черстві. Ми злі. Ми егоїстичні. І тому нам так важко розгледіти, що там у темряві за вікном…

Там, за нічним вікном, спокійно та мирно засинає засніжене село.  Горить світло, а в кімнаті нікого…

3

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Марина Хава

302
Коментарі: 0Публікації: 81Реєстрація: 09-08-2020

Срібне перо

Достижение получено 11.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій