Для голосування необхідно авторизуватись

М’ячик, який боявся футболу

Тренування у спортивній школі закінчилися. Футбольні м’ячі акуратно складені на поличках у комірчині. Вони втомилися за день і засинали…

Раптом десь почулося сопіння, потім схлипування, а тоді вже й зовсім голосний плач. М’ячики заворушилися і стали роззиратися на всі боки.

У куточку намагався сховатися від усіх новенький м’ячик. Він з’явився лише сьогодні, його шкіра досі пахла фарбою. Він ще нічого не вмів і, здавалося, не дуже хотів вчитися, бо тікав від футболістів на полі.

– Гей, ти чого розхнюпався? – запитав один з м’ячиків.

– Мені боооляче.

– Боляче? – здивувалися м’ячі. – Ти ж футбольний м’яч! Ми створені для того, що нами грали. Футбол – це круто!

– Я не хооочууу, щоб мене ногами били! Я боюсь футболу! – продовжував голосити дивний новенький м’яч.

– Ну, не переживай так, малий. Ще навчишся, все зрозумієш… – втішали новенького досвідчені м’ячі. – Слухай, а чого ти такий маленький?

Новенький м’ячик, дійсно, був менший за розміром. Звідки він такий узявся? Досвідченим м’ячам стало шкода цього малюка, який сьогодні вперше опинився на полі й так налякався.

Маленький м’ячик розповів те, що сам знав:

– Коли я перетворювався на м’ячик, то почув, як хтось говорить: “От халепа! Мало того, що шкіру взяв для волейбольних м’ячів, а шаблон для футбольних, то ще й розкроїв без припусків на шви… Може, взяти чорну шкіру для гаманців? Вона за якістю така ж, як ця біла. І буде маленький м’який футбольний м’яч, для малюків…”

– Краще б цей телепень зшив тебе повністю з однієї шкіри. І ти був би ти нормальним волейбольним м’ячем. Я колись бачив такі – вони теж з шестикутників зшиті, – пробурмотів один досить потертий м’яч.

– Гей, хлопці, я знаю, що робити! – вигукнув інший, тугий та жвавий, що під час тренування найчастіше потрапляв у ворота. – Давайте ми його пофарбуємо!

Вигадливий м’яч зістрибнув з полиці і кілька разів гупнув плечем у дверцята шафи, де тренери зберігали папери і запаси канцелярії. Знайшлося там і кілька пляшечок білого коректору з пензликами.

Наступного ранку тренер, видаючи хлопцям футбольні м’ячі для тренування, дуже здивувався, коли побачив невеличкий білий м’ячик.

– Миколо, – звернуся він до тренера з волейболу, – це не твій м’ячик заблукав?

Того дня маленький м’ячик був дуже щасливий. Його м’яка та ніжна шкіра більше не страждала від ударів жорстких бутсів. А головне – так здорово було літати високо-високо!

Інколи йому вдавалося побачити футбольне поле. Там, під азартні вигуки хлопчаків, як біло-чорні блискавки, миготіли м’ячі-футболісти.

Вони швидко котилися, підстрибували, залітали у ворота. Їм було весело, і вони теж були щасливі. Вони любили футбол! І їм не було боляче, адже вони були зшиті із спеціальної цупкої шкіри.

Маленький м’ячик щиро всміхався своїм друзям і голосно кричав їм “Дякуююю!” особливою, м’ячиковою мовою. Адже вони допомогли йому знайти своє призначення і почуватися щасливим.

1

Автор публікації

Офлайн 3 дні

Maryna Gubarets

49
Коментарі: 12Публікації: 25Реєстрація: 06-10-2020

Бронзове перо

Достижение получено 07.10.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій