Для голосування необхідно авторизуватись

Балада про матір та сина

Мов опустилися тумани,
На рідні,сиві скроні мами.
І ця срібляста сивина,
Частково синова вина.
Він дуже рідко приїжджав,
Своє життя в столиці мав.
А мати все його чекала,
В старе віконце виглядала.
Надворі віхола,зима,
А сина все нема й нема…
Та серцем чуючи тривогу,
До церкви йшла молитись Богу.
Лиш думку маючи єдину –
Уберегти свою дитину.
Стояла в Божої ікони,
Та опускалась у поклони.
І свічку за здоров’я клала,
Лише добра йому благала…
Додому йшла тоді несміло,
І серце билося й боліло.
Листа тримала у руках,
Бриніли сльози на очах.
У тому скромному листі,
Слова якісь,немов пусті.
Лишають після себе рани,
Мов до чужої,не до мами…
Що скоро буде написав,
І знову матері збрехав.
Вона ж повірила,зраділа,
Бо так побачитись хотіла.
“До смерті йде потроху час,
Якби зустрітись ще хоч раз.”
Та син до неї не спішив,
Немов для себе тільки жив…
І так пройшов і день,і рік
Прожила свій матуся вік.
Тоді й синочок прилетів.
Ввійшовши наче онімів.
Як став до хати на поріг,
То на коліна впав із ніг.
Почав навколішки благати :
«Прости мене,рідненька мати…»
І лилась сповідь,й сильний плач,
Крізь нього шепотом – «Пробач…»
Не встиг із ненькою проститись,
Тепер не може з цим змиритись.
Назавжди у душі вина,
Що скуштував життя сповна,
Коли його чекала мати,
У рідних стінах свої хати,
І навіть в час,як помирала,
Усе синочка виглядала.
Бо серцем всім його любила,
Та до приходу не дожила…

Тож знайте істину одну:
Не відчувати щоб вину,
Батьків шануйте при житті,
Бо стане пізно,й лиш тоді,
Проллється горем сильний плач,
Ніщо не варте вже «Пробач…»
Сльозами час не повернеш,
Й батьків із того світу теж…

(Cвітлина з мережі)

5

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Наталія Глиняна

188
Коментарі: 3Публікації: 51Реєстрація: 15-07-2018

Срібне перо

Достижение получено 28.11.2021
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

2 коментарі “Балада про матір та сина”