Є у мене друзів круг

Серед них мені не друг,

А знайомий, мій та й ваш

Всім відомий персонаж.

Кличка влучна в нього є,

Так як він завжди жує,

“Завждижуй” його назвали,

Рацію у цьому мали.

Чи сидить, стоїть чи йде

Він весь час – жує, жує.

На перерві їсть він плюшку,

Бутербродика і грушку

Й думає: “ніхто не бачить”

На уроці теж хом’ячить.

Як гуртом усі йдемо

Ми, наприклад, у кіно

Він обгортками шамрить

І щелепами тріщить,

Як гризун гризе він їжу

І не мрій в цей час про тишу,

Запорошений сміттям –

Рже чи плаче – ням, ням, ням.

А якщо він не жує

Враз знервований стає,

Переляканий моргає,

Очі страхом наливає,

Заглядає до кишень

Чи немає там лишень,

Зернят, чіпсів чи горішків,

Чи сухариків хоч трішки.

Віднайти б підсохлу вишню

Чи цукерочку торішню.

“Барбариску” чи “Рачка”

Заморити черв’ячка.

– А чи вдома – всі мудрують –

Завждижуя не годують?

І він має ці спокуси?

– Ні, то в мене перекуси.

– Чи харчів не вистачає?

Хто тебе цьому навчає?

Все що можна в рота пхати

І невтомно так жувати?

– Та ніхто мене не вчить.

Просто шлунок мій бурчить.

Щоб спокійний був постійно

Я їм рівно-пропорційно.

Ось такий знайомий наш

Всім відомий персонаж.

 

– А куди ви, вибігали?!

– Пиріжечки купували!