Краплі очиткового меду | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

«В часах, які в минуле відійшли…»

(Франсуа Війон)

Стежка до ільмової левади

Вологої, наче першопочаток подиху,

Поросла зачарованими лунаріями

Не тільки у снах їжаків

Колючих, як наша буденність*

(Торкнись).

Мовчання гостя окрайчика «завтра»

Зазирає зіницями білими

У вічно клаповухе «коли»,

Може йому незатишно**,

Може воно нетутешнє,

Невластиве аборигенам-мешканцям,

Що дослухаються до пророка Сонце

І збирають у плетений кошик висновки***,

Знамення і знаки оклику

(Замість ерзаців****).

А до старого самітника

Прийшов олень-апостол,

Що плив на човні снів

Озерами фіалковими

І розказав про світанки

Вічно чужого світу варварів –

Бородатих, як старі оповідки синиць*****

Недоконаного літа криниць

Глибоких наче мемуари опосума –

Приблуди забутих часів примар,

Що шукали старість наче Едіп,

Але знаходили сліди –

На рінні.

Плетусь приблудою на вершину гори:

Забув смак меду: у срібному келиху

Він лише для офіри…

Примітки:

* – Франсуа Війон Монкорб’є де Лож вважав, що буденність завжди колюча, себто непривітна, хоча все одно прекрасна. Якщо Ви не вірите цій маленькій істині, то поблукайте краями, де квітнуть кактуси і блукають дикобрази-їжатці.

** – а кому нині затишно?

*** – у плетені кошики свідомості краще збирати не висновки, а парадокси чи хоча б апорії Зенона Елейського.

**** – нині всюди ерзаци. Я навіть боюсь навіть зазирати в дзеркало – а раптом побачу там ерзац літератора?

***** – насправді всі оповідки синиць дуже оптимістичні. Але все оптимістичне нині стало бородатим. C’est la vie.