Геть було так само сто років раніше,
Допоки казали, що все це пусте.
Ділили всі владу…ставало темніше.
А ворог сміявся і крав все святе.

Тут поляк, тут німець, а там – московити
Зневажили мову і вбили наш дух.
Хтось мріє, щоб знову цей час повторити,
Бо творить, щоб люд цей осліп і оглух.

А комусь, все рівно, аби цирку й їжі,
Як шлунок набитий – то можна в раби.
Казав: “найстрашніші – то люди байдужі!”
І як пережити у цей вік ганьби?

Фрустрація мізків…в душі, мов цементу
Хтось пригорщу кинув й водою залив.
Не вірив я в дійсність такого моменту,
Не ждав і не мріяв, а бачте – дожив!
(світлина з інтернету)