А я боюсь тієї миті,
Коли замовкне телефон…
Назавжди…
Слова між нами стануть тихі…
Прокинувшись, я зрозумію це не сон…
Назавжди…
І в кожнім погляді боюсь тебе шукати…
Надіятись, що ти ось тут…
І знову пусто…
Проте чекати…
У травні, коли дні цвітуть…
Так густо-густо…
А я боюсь, думки ганяю
Подалі від свого життя…
Тебе люблю…
Навіщо знаю?
Оте невиправне буття…
Я ж так люблю…
Боюсь тієї миті,
Коли замовкне телефон…
Назавжди…