Час не лікує

Дитинство до пам’яті знов підкрадається,

Шукає притулку десь там, у думках.

І хочеш – не хочеш, туди повертаєшся,

Де сонячні ранки пробудить туман.

 

По – іншому світ і людей я сприймала,

Когось так любила, когось берегла.

Воно ж промайнуло, вуаллю накрило,

І вже зовсім інше у мене в думках.

 

Хотілось частіше горнутись до мами,

Життя так летіло, я швидко зросла.

Хотілось частіше розмовляти із татом,

Встигав лише піт витирати з чола.

 

А далі життя готувало сюрпризи,

Несло поміж радість, образи і страх.

Коли залишилась напівсиротою

Хтось, ніби, від серця мого відірвав цілий шмат.

 

А час не лікує, до болю привчає,

Затягує рани, рубці залиша.

Й вони ще щемітимуть довго, роками…

Все пройде тоді, як відійде душа.

 

Дитинство ж до пам’яті знову крадеться,

Впускаю, тримаю його при собі.

Не знає ніхто, як в житті доведеться

Із часом своїм лікувати себе.

 

1

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Леся Капля

45
Коментарі: 1Публікації: 25Реєстрація: 19-07-2019

Небайдужий читач

Досягнення отримано 20.10.2019
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

Бронзове перо

Досягнення отримано 28.07.2019
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: