Душа просилася до тебе
Душа просилася до тебе,
Душа благала: «Відв’яжи!
Нехай, хоч раз побачу небо.»
Кричав їй розум: «Він чужий!»
Душа молила безупинно
« Та відв’яжи, прошу, молю…
Вагомі є на те причини,
Ви б знали як його люблю.»
Та розум був надто суворий,
Суддя на то він недарма.
Здоровий глузд, маєш?Здоровий…
Та в тебе ж його вже нема.
Кажу: «Чужий», не розумієш.
Благаєш, молиш і ревеш.
Ти артистично досить вмієш,
Не можна так, ось так, без меж.
Куди в болото з головою?
У тім болоті є ж вужі.
Душа прикинулась німою,
А їй у слід летять ножі…
Боліли рани…так боліли,
Боліли сильно і пекли.
До тебе, все одно, хотіла,
Так, що аж сльози потекли.
Мотузка руки не пускала.
Ноги зв’язали до спідниці.
Душа невпинно так страждала,
Її тримали у в’язниці.
Душа просилася до тебе.
Тепер спокутує свій гріх.
Для неї ти і Світ, і небо,
Бо ти найкращий за усіх!
Автор публікації
