«Втрачені галактики»
Я потрапив у прірву, без твоїх очей
Мене час наче потяг, несе в невідомість
Ми з тобою згубили тих стільки ночей
Наче прокляті світом, ми втратили совість
Ніж у грудях болить, він холодний мов лід
Замітає зима, твій покинутий слід
Застигають тіла, коли холод той лютий
Догорає до тла, світ тобою забутий
Ми покинули час, він для нас не існує
Десь далеко в світах, він нестримно вирує
Між галактик близьких, і таких одиноких
Між світів невідомих, й ілюзій глибоких
Ти і я ми у тьмі, шлях утратили зорі
Не поможуть вони, вони зовсім прозорі
Так яскраво світили, та згасли в ночі
Не знайти від галактик, нам щастя ключі
30,09,2015,
#ВіталійПрокопович