Все, здається, так само,
як і кожного разу:
немає образ,
а є тільки фрази.
Твої – смішні,
а мої – не дуже.
Я зайве сказала?
Вибачай, милий друже.
Мабуть, я загралась,
я думала – справлюся,
Емоція, дружба …
це добре здавалося.
Та в думках у моїх
я щось більшого хочу.
Чи можливо це все?
Я б сказала “Охоче” .
Карма в кожного своя,
наші долі з”єднались,
Та не світить нам сонце.
Це мені так здавалось.
Знаю, бачу – ти любиш,
та звільнитись не можеш:
а чи не вибираєш,
а чи просто не хочеш.
Цю споріднену душу
я так довго чекала,
щоб такий був як я,
щоб його покохала.
Та, насправді, боюсь,
що мені це здається.
Що придумала все,
що це сон, і минеться.
Де знайти відповідність
всім моїм запитанням?
Що робити із цим
недолугим коханням…
Коли сонце засвітить
і у моєму серці?
Коли буде взаємність,
Коли туга минеться?
І на крилах любові
ти візьмеш мене, милий,
бо ми двоє з тобою –
два дебіли – це сила.