Бурхливо шуміло місто,Потоком гуділи машини,І люди неслися стрімко,Яскраві мелькали вітрини. Він часто сидів на лавці,Завжди у вечірні години,Його одинока старість,Сповільнила внутрішні ритми. Хоч сумно у сірих стінах,Тихесенько плентав додому,А душу все тиснув відчай,І звісно… здавався потроху. Ох молодість, вічний клопіт,Будуємо, щоби зламати,Пихаті ми часто й горді,Діждалися явно розплати. Тож якось […]