Для голосування необхідно авторизуватись

ЧУЖЕ ПОКАРАННЯ

. .                   ЧУЖЕ  ПОКАРАННЯ
. .Захмарилось. Задощило. Холодний дошкульний вітер звіявся раптово зі сходу і змітав сердито, здавалося, усе живе довкола. Він розхитував щосили багаторічні дерева, згинав додолу молоді саджанці, зривав густе зелене листя, що розліталося в холодному повітрі, а барвисті квіти від переляку сховали свої розквітлі голівки у густих кущиках, надійно притулившись до землі.
. .Блакитно-голубе небо затягнуло ще більше темними хмарами. Почалася сильна гроза. Лило, ніби з відра… Надворі – не було видно жодної душі… Поступово гроза перейшла у проливний дощ, який дав волю – воленьку матінці – Природі передихнути…
. .Із півночі, зі сторони аеродрому вода бурхливими потоками стікала через людські городи, сільські подвір”я вниз, до центру великого селища. Повноводі дзюркотливі річки утворили довгі хвилясті рови і рівочки по всій землі, заливаючи живу рослинність.
. .А невелика вузенька річечка Ромоданка, приймаючи дощову воду, мужньо витримувала несподівані удари стихії, адже вона протікала внизу через усеньке селище, і вимушена буда поповнювати своє ніжне русло сильними потоками небажаної води. Ромоданка розлилася – “розповилася” не на жарт, затоплюючи сільські городи, густі пасовища, загороджені земельні ділянки.
. .Дощі йшли та йшли… А люди… Люди вже благали ГОСПОДА БОГА, аби спинилася оця раптова стихія, яка тривала впродовж кількох днів. Хтозна, що буде з людськими насадженнями, сільськими обійстями…
. .Схвильована і розгублена КАТРУСЯ стояла разом з РОМАНОМ під хатою своєю, з надією, що отой літній дощ трохи вщухне, дивилася на захмарене небо. Вона ледь не плакала, бо ж ВАСИЛЬКА вдома не було. Синок попросився до сусідських хлопчаків, аби поганяти з ними футбольного м’яча – ще до сильної грози. Адже ніщо не віщувало про негоду, ранок був гарний, сонячний, і під воротами ВАСИЛЬКА очікували два однолітки та один другокласник – школярик.
. .- Де ж моя дитина? Чи сховалася від зливи? Чи хтось бачив тих хлопчиків із дорослих? – хвилювалася КАТРУСЯ.
. .- Не журися, знайдеться наш ВАСИЛЬКО. Він же мав бути у наших сусідів, – заспокоював дружину РОМАН.
. .- Я негайно йду шукати дитину, бо ж у сусідів ніхто не знімав трубку з телефона, я вже всім передзвонила, – роздратовано говорила мама.
. .КАТРУСЯ накинула дощовий плащ і зібралася йти по їхньому куті. А ж тут надійшли мама ВАСИЛЬКОВОГО ровесника і тато сусідського школяра з великим “патиком” буковим у руках, та відразу почали зі сваркою кричати:
. .- Де моя дитина? Де мій синок, він же з вашим ВАСИЛЬКОМ був разом? – питалася сусідка.
. .- Хлопці не у вас? Куди вони поділися, та ж дощі йдуть і йдуть? Я їм покажу! – розмахував дерев’яною палицею сердитий батько.
. .- Ваші діти самі прийшли до нас під ворота, і просили дозволу, аби наша дитина пішла з ними у футбол пограти, – втрутився у розмову РОМАН.
. .- Що то дасть, – з’ясовувати стосунки, треба шукати наших хлопчиків, – вирушила з подвір’я КАТРУСЯ.
. .Дощ не вщухав. І дітей, “як корова язиком злизала”. Та й на вулицях – ні душі. Трохи оговтавшись, розчаровані матусі і татусі “пустилися” в пошуки по всьому куті, по інших дорогах, по віддалених вуличках. Заходили до знайомих людей, аби поцікавитися, чи не бачили семи-восьмирічних хлопчаків. Від самісінького аеродрому до бурхливої Ромоданки, більше, ніж на цілий кілометр протяжністю, до центру селища продовжувались пошуки.
. .Та ось КАТРУСЯ, зупинившись біля місцевого стадіону, побачила усіх трьох хлопців і ТОЛИКОВОГО тата, який розмахував буком і кричав на них – десь через триста метрів на сусідній паралельній вулиці. Сердитий батько ударив одного хлопчика по спині, вперіщив щосили свого школяра і замахнувся втретє…
. .- Ви що робите? Схаменіться, чоловіче добрий! Ви чого мою дитину б’єте? Це ж ваш бешкетник завів усю компанію хтозна куди, – спам’ятала голосно норовливого сусіда КАТРУСЯ.
. .Хлопці подалися зі сварками додому. А КАТРУСЯ із ВАСИЛЬКОМ міцно обійнялися, плачучи від радості, що зустрілися, нарешті, після всіх потрясінь. Мама пригорнула синочка до своїх материнських грудей, і вони, щасливі, рушили додому.
. .А вдома ВАСИЛЬКО розповідав про друзів усе в деталях:
. .- Ми спочатку грали у футбол на аеродромі утрьох – я, ТОЛИК, ІВАНКО. Потім до нас приєдналися ще два старші хлопці. ТОЛИКУ набридла гра наша і запропонував він пройтися широкою дорогою вниз до річки. Тата його вдома не було, то й рушили всі без дозволу. А там, у центрі почав йти сильний дощ і ми сховалися під хатою у ТОЛИКОВОЇ тітки. Я думав, мамо, що ви з татом будете мене сварити, і тією зливою побоялися йти додому так далеко. Кругом була вода, було дуже страшно, – хвилюючись, розповідав ВАСИЛЬКО.
. .- Добре, що ти вже вдома, синочку. Все буде гаразд. Ти одягнув сухий одяг, поїв гарячого борщику, добре зігрівся. Наступного разу не будеш далеко заходити. Так? – спілкувалася КАТРУСЯ із ВАСИЛЬКОМ у хаті, у сімейному колі. – І тебе не каратимуть.
. .- Мамо, тату, я з ТОЛИКОМ більше не буду дружити, він мені не подобається, і старший від нас з ІВАНКОМ, “командує” нами. А ще каже, аби ми своїм батькам нічого не казали, і ні в чому не зізнавалися, – розговорився хлопчик. – І тато його сердитий.
. .- Добре, добре, ВАСИЛЬКУ! Ми будемо дружити всією родиною. І таємниці твої будуть тільки нашими, так? – обіймала синочка мама.
. .А надворі йшов і йшов дощ. Через усеньке подвір’я по глибоких рівочках стікала – шуміла вузенькими річечками – струмочками дощова вода, яка нагадувала про недавню сильну грозу.
. .- Слава ГОСПОДУ БОГУ за те, що моє дитя обминуло “ЧУЖЕ ПОКАРАННЯ”, – раділа в душі своїй КАТРУСЯ. – Бо виховувала рідних дітей на засадах християнської моралі, в родині панували інші моральні цінності: добро, взаєморозуміння, повага, любов. Любов до ближнього…
. .                              ТАМАРА РОМАНЮК,
. .                              7 червня 2019-21р.
2

Автор публікації

Офлайн 24 години

Тамара Романюк

912
Коментарі: 28Публікації: 417Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій