Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґодо його ніхто ніколи не чекав. Він приходив несподівано, […]
Проза
1169 posts
У селі сталася новина. Про неї говорили всі – хто шепотів, хто голосно вигукував: Світозар живе з ведмежою. Ведмежами в селі називали лісових людей. Прозвали їх так, бо казали, що ті вважають ведмедя своїм предком, вклоняються йому як богу і приносять йому требу щороку – великого рогатого оленя, лишаючи його […]
«… Він так розумів часопростір…» (Жан-П’єр де Лув’є) Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім зал. Там величезний стіл, що мало […]
«…сів біля вікна, щоб спостерігати ніжну темряву ночі, слухати різні сумні звуки і мучитися серцем, що оточене жорсткими кам’янистими кістками.» (Андрій Платонов «Котлован») Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була […]
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих слів, що іноді перетворювався на зливу (тільки не теплу тропічну, а злу і крижану) […]
«Я його бачив, перш ніж зустрівся з тобою. Він походжав по Піпл-лейн і дивився своїми риб’ячими очима на риб’ячі тельбухи…» […]
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подвір’я, що було встелене темною базальтовою відполірованою бруківкою, де […]
Дід Василь перебирав важкі стиглі качани кукурудзи, які перед тим щойно позривав на полі, здирав з них зелену листяну шкіру, обтинав жовті бороди і сортував на три великих полив’яних миски: – То для онучків, то на продаж, а то для хрума. Кукурудзу нині в селі мало хто вирощував – не […]
Того незачесаного літа я мандрував з Рудим Зачарованим Мандрівцем річкою – Дніпром (Бористеном). Ми плили човном вниз по течії від Любеча аж до Низів. Під кошлатим сірим вітрилом на якому ми намалювали вохрою знак Сонця. Інколи (коли вітер втомлювався і байдикував) ми гребли широкими ільмовими веслами, занурюючи їх в річкову […]
Доктор Марк Маркус жив самотиною в будинку на березі озера, що здивовано зазирало в Небо. Цей забутий світом і людьми будинок він колись випадково надибав під час своїх завжди несподіваних прогулянок околицями (сосновими лісами і вересовими пустищами) і побачивши оголошення «Продається», одразу зрозумів, що саме тут йому судилося знайти спокій. […]
«Чиніть, як вітер, що виривається з гірських ущелин: він хоче танцювати під власний свист, під його ходою тремтять і підстрибують моря». (Фрідріх Ніцше) Якщо Ви відвідували Донецьк на День шахтаря чи під час знаменитого донецького карнавалу на День Паризької Комуни, Ви обов’язково мусили побачити яскравий та емоційний танець донецьких шахтарів, […]
Цю історію розповів мені колишній парторг колгоспу «Шлях Ілліча» Петро Іванович Лукін. У Криму в ті роки він славився як правдолюб: навіть з партії та з колгоспу його вигнали, як він висловився, «за правду». Хоча злі язики говорили, що начебто за контрабанду мереживних білих жіночих трусиків від «Валентіно» і за […]
Дружина прокурора жила у великому домі зі скляними вікнами, що був збудований з цегли. Ту цеглу виготовляли на великому тлустому заводі, що стояв на березі ріки – широкої та глибокої, де водилась луската риба, а на берегах росли непролазні верболози. Дружина прокурора часто досить реалістично уявляла собі той завод, коли […]
Рід Туринчуків, що в давні часи звався просто рід Турин – давній гуцульський рід, що бозна коли (але люди пам’ятають) володів землями біля нинішніх сіл Брустури та Прокурава. Замок ватажка роду стояв на вершині гори Брусний і називався Сторожа Волове Око. Розповідають, що на цьому місці неодноразово знаходили вістря стріл […]