Для голосування необхідно авторизуватись

СВІЖИЙ БОРЩ

С В І Ж И Й    Б О Р Щ

. .Сиділа ото якось світла русява дівчинка за столом і зосереджено, каліграфічним почерком виводила букви і склади у зошиті. Бо ж учителька дала завдання малим школярам – виробляти гарний почерк. На столі – цілий стосик підручників: й АБЕТКА (БУКВАР – це раніше), й арифметика, й читанка, а ще “Казки Буковини – казки Верховини”… Поруч – дерев’яний пенал, кольорові олівці, чорнильниця з фіолетовим чорнилом, запасне перо для ручки… (То була я в дитинстві).
. .- Дитино, а йди-но сюди, – почувся раптом голос бабки НАТАЛІЇ, яка кликала мене на поміч.
. . – Принеси-но від вуйни ІРИНИ кислого борщу, будемо варити СВІЖИЙ БОРЩ. Не забудь маленький синій бідончик взяти, ТАМАРКО! – нагадувала бабка.
. .Весело підстрибуючи, в піднесеному настрої прямувала я вуличкою до вуйка ІВАНА (бабчиного брата) і вуйни ІРИНИ. Вони жили недалеко від нас – рукою подати – як кажуть.
. .Людно і гамірно було коло вуйкового подвір’я – біля криниці. На лавці під парканом сиділи – гомоніли жінки й чоловіки – ледь не всенький кут! Були і дід ВАСИЛЬ та бабка ГАННА – сусіди, тітка ГАСЯ з дітьми, тітка ОЛЯ (мого тата ІВАНА – братова жінка), сусідка ОЛЯ з АНДРІЄМ. А потім надійшла тітка МАРІЯ, вуйнина рідна сестра. Балакали – розповідали про сільські новини, раділи – тішилися за дітей своїх, передбачали – вгадували прогноз погоди, бо наближалися весняні роботи на сільських городах та угіддях, ділилися – скаржилися на життя – здоров’я.
. .Аж тут вуйна ІРИНА покликала мене до літньої кухні, що була облаштована у крайній кімнаті їхньої студоли (сарай). А пахнющі запахи смачної їжі відчувалися на всеньке подвір’я, аж ніздрі лоскотало. Жовто – синє полум’я ледь жевріло із дверцят плити, що були нещільно зачинені. На плиті у каструлі булькав – докипав зварений ЧЕРВОНИЙ БОРЩ. СВІЖИЙ, СМАЧНЮЩИЙ БОРЩ! У великій мисці парувалися над баняком білі пухкі вареники з бринзою і сиром. На столі вуйна ІРИНА злагодила і сметану до борщу та вареників, і цибулі й часнику приготувала, солі не забула покласти, й хліба доброго поклала.
. . – ІРИНО, ти вже зварила СВІЖИЙ БОРЩ? Чо не кажеш? – це вуйко ІВАН.
. . – Та йди – йди, ІВАНЕ! Пора вже полуднувати, – кликала вуйна ІРИНА.
. . – Вуйно ІРИНО, ви вже варили БОРЩ!
. . – ТАМАРКО, вуйкові ІВАНОВІ треба щодня варити СВІЖИЙ БОРЩ. Так треба, так каже вуйко. Так має бути “всігда” (завжди), бо він хазяїн у хаті й на городі. Так було споконвіку, як і в наших батьків і дідів.
. .До речі, недарма кажуть, що розігріті страви ніколи не бувають смачними…
. .От відчував якось вуйко ІВАН, коли БОРЩ СВІЖИЙ, щойно зварений, а коли – вчорашній, підігрітий (казали, що несвіжий БОРЩ він не їв, або зразу виливав у помиї (залишки їжі).
. .Наслухалася я вуйкової і вуйниної бесіди, і так хотілося, аби і бабка НАТАЛІЯ зварила ЧЕРВОНИЙ БОРЩ.. А я їй у всьому допомагала.
. .Скільки літ та й літечок пройшло, а й досі пам’ятаю, як вони, вуйко ІВАН та вуйна ІРИНА, припрошували мене до столу, аби поласувати смачними “мачарниками” та “мадівниками” солодкими, покуштувати голубців зі свіжою капустою і кукурудзяними “крупами”, попоїсти доброї печінки з курячм стегенцем (гаряча страва з рису), а найголовніше – СВІЖИЙ БОРЩ обов’язково, смачно – смачно з’їсти повну миску (звісно, дитячу – невелику). Ще й хвалили мене постійно:
. . – Яка розумна ти, ТАМАРКО, усе з’їла, виростеш велика і файна. Ще й бабці і мамі помагаєш, і навчаєшся науки, і порядки любиш.
. . – Приходь ще до нас, ТАМАРКО! – кликали мене вуйко і вуйна. – Я так шарілася і втішалася водночас. А згодом – вже й пишалася, що у мене роботяща родина є (по бабчиній лінії родоводу).
. .Мені так не хотілося йти від них надовго, бо ж вуйна ІРИНА водила – припрошувала мене на подвір’я, на якому так гарно красувалися – чарували різнобарв’ям веселкової краси високі гонорові жоржини, ніжні і стрункі диво – гладіолуси, вабили – надили мій зір жовтогарячі чудо – чорнобривці, а ще маленькі квіточки голубого барвінку небесною синню виділялися на зеленому килимі – подорожникові на подвір’ї. Порядок неймовірно ідеальний: все вифарбувано, підведено, побілено, – і хата, і сарай, і паркан, і погріб, і криниця.
. .А гордістю вуйка ІВАНА було сільське домашнє обійстя, бо тримали вони, і вівці. і кури, і свині. Коло погріба – ціла гора ковеньок виросла з роками (пеньки вуйко ІВАН збирав у лісі грубинському). Деякі з односельчан піджартовували над ним, мовляв, скільки тих дров треба. Але переживши на своєму віку і холод, і голод, а до того ж, побуваючи у полоні, вуйко ІВАН намагався не звертати уваги на іронічні жарти людей.
. .Доживши до поважного віку, вуйко услаб (вуйна ж раніше кількома роками померла). Родина наша його вже доглядала.
. .Живемо ми, споглядаємо на літа прожиті – пережиті, мудрістю переплетені – вповиті.
. .А в пам’яті наші спогади живі… Живі, як і жива вуйкова ІВАНОВА криниця польова – коло шляху, де подорожні тамують спрагу у гарячу пору і спекотні дні. Та й криниця вуйкова на подвір’ї зцілює душу і тіло добрих односельчан.
. .Скільки добрих і корисних порад я наслухалася від вуйка ІВАНА та вуйни ІРИНИ. Без гарних настанов і хазяйських порад не обходилась жодна клака (гуртова робота) при будівництві нашої хати – світлиці.
. .На кожній родинній і сімейній оказії вуйна ІРИНА і вуйко ІВАН були найпочеснішими гостями і найголовнішими помічниками.
. .Я й досі відчуваю себе малою школярочкою, коли ходила до вуйка і вуйни “полуднувати” і їсти СВІЖИЙ БОРЩ. СПРАВЖНІЙ, СМАЧНИЙ, ПАХНЮЩИЙ, ГУСТИЙ, ЧЕРВОНИЙ НОВОСЕЛИЦЬКИЙ БОРЩ.
. .Пізніше, коли ми всією сім’єю їхали – мандрували КЕЛЬМЕНЕЧЧИНОЮ, прямуючи у рідне село НОВОСЕЛИЦЯ – вдома у нас чекав з нетерпінням вуйко ІВАН. Повільно, обережно, спираючись на палицю, він виглядав мою сім’ю з дітками.
. . – А коли ти ще приїдеш, ТАМАРКО? – постійно запитував вуйко ІВАН.
. .І знову у спогадах своїх мандрую – їду – йду до мами, тата, бабки… І до вуйка ІВАНА та вуйни ІРИНИ… У рідну НОВОСЕЛИЦЮ. У СВОЄ РІДНЕ СЕЛО.

                                                                          ТАМАРА  РОМАНЮК

3

Автор публікації

Офлайн 11 години

Тамара Романюк

44
Коментарі: 17Публікації: 28Реєстрація: 06-02-2020

Бронзове перо

Достижение получено 18.02.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій