День дійшов свого кінця,

Втомлений Тарас

До наплічника вже склав все,

Та згадав в цей час,

Що не виконав роботу

Він із малювання,

Не записане в щоденник,

Ще одне завдання.

«Малювати чи вже спати?» –

Вибір в хлопчака.

«Краще всі зроблю завдання,

Праця не важка».

Сплять батьки – Тарас малює,

Лінії виводить.

Поряд котик невгамовний

По альбому ходить.

Вранці в школу йшов спокійний

Тверді були кроки

Впевнений, що вдалий день –

Зроблені уроки.

І на часі малювання,

Дружно цілий клас

Вчительці здавав завдання,

З ними і Тарас

Та побачивши малюнок

Хлопчика вона,

Круглими очима лупать

Стала, як сова.

– Зачекайте! З тим чкурнула

Хутко до дверей

Залишивши в здивуванні

Цілий клас дітей.

Відшукала класовода,

Проявля турботу

Їй підносить до очей

Тарасову роботу.

Що вони там видивлялись?

Що у ній знайшли?

Та обоє чітким кроком

До психолога пішли.

А психолог, про малюнок,

Свій аналіз склав

І від висновку його

Завуч в ступор впав.

Коли ж він прийшов до тями

Час не витрачав,

Всю цю групу однодумців

У директора зібрав.

Та й директор не вагався,

Рішення прийняв,

До поліції звернутись

Всім їм наказав.

І на швидкості високій

Мчить автомобіль.

Хтось чекає порятунку?

Відчуває біль?

Виклик в школу – це серйозно.

Жарти в стороні.

В районо уже відомо,

Знають вже всі ЗМІ.

І спішать також до школи

Хлопчика батьки.

Збіглись хмарами важкими

В головах думки.

І Тараса викликають,

Коридором йде.

В голові сидить питання –

«Що накоїв, де?»

До директора заходить,

Прямо в кабінет

В ньому весь уже зібрався

Судний комітет.

Дивиться на стіл широкий

В центрі папірець,

То його лежить малюнок –

Старанню вінець.

Раптом мовить поліцейський:

– Розкажи, Тарас,

Чи у вас в сім’ї все добре?

Ти не бійся нас.

А Тарас здивований

Глянув на батьків.

Був він так шокований,

Що аж онімів.

Батькові не терпиться –

Просить прояснить

Із якої це причини

Він ось тут стоїть.

А йому показують

Тарасика пейзаж.

– Чорним, бачите, малює

Тут, синочок ваш.

– А малюнок непоганий,

Сонечко, трава,

Молоді дерева, квіти,

Пташечка мала.

Видко, що талант в дитини.

Художник, молодець!

А чому ж не можна брати

Чорний олівець?

– Трапиться з дитиною,

Лихо, побиття,

І малює чорним все

Бідне те дитя.

– Що за нісенітниці?

Дружня в нас сім’я!

І ми любимо Тараса,

Чоловік і я.-

Мати це говорить їм,

Щоки аж червоні:

– Де взяли, що небезпечні

Дітям фарби чорні?

А поліція торочить:

– Справи ці нагальні

Тут потрібно підключати

Служби соціальні.

Бо, можливо, у сім’ї цій

Бійки та погрози

І від цього у дитини

Стреси та неврози.

І тому малюнок чорний,

Бо його душа,

Через колір цей страшений

Біль так викида.

А Тарас не розуміє

З чого зібрання

І чому на килимі

Вся його рідня:

– Чи малюнок мій не гарний,

Я не молодець?

– А чому до рук ти взяв

Чорний олівець?

– Поки я в шухлядах рився

Та альбом шукав,

олівці, бешкетний котик,

під диван загнав.

Та й не зміг дістати їх

Змучений вкінець,

Бачу! На підлозі є –

Чорний олівець.

Вирішив усе зробити

Кольором одним

Я не знав, що все так вийде

Із малюнком цим.

Загуділи всі, як бджоли,

Хтось своє тримав.

Іншим стало зрозуміло, –

Дрова наломав.

Але поки, що цю справу

Рано закривати.

Ухвалило зібрання

Рішення сказати:

Наглядати за сім’єю

З ранку і до ночі.

У всі дні, у вихідні,

Також у робочі.

Та минуло небагато

Часу, із тих пір,

Коли стало усім ясно,

Їхній – тихий двір.

Палицю перегинали.

Хай їй буде грець.

А насправді перегнули

Чорний олівець!

Запитали у Тараса,

Як його життя,

Чи малює, чи байдужа

Йому творчість та?

– Не беру вже чорну фарбу,

Чорний олівець,

Щоб малюнок був щасливий,

Як казки кінець.

Щоб в моїй сім’ї й надалі,

Був спокійний мир,

Бо моє ім’я – Тарас,

А не –  Казимир.