Я ще була студенткою,
Коли прийшла до школи
Зеленого Вишневого,
П’янкого, молодого.
У класі, наче в вулику,
Робоча атмосфера.
Без гаджетів і грубощів,
Немов не в нашій ері.
А зараз все змінилося,
Немов пройшли століття.
І рідко хто прищеплює
Повагу рідним дітям.
Так важко стало вчителю,
Коли тебе не чують,
Розтоптують,закльовують.
То заздрять, то пліткують.
Ціную працю кожного
І вірю ,що втомились.
Але ж і нам невесело,
Коли лиш гнів,не милість.
То задаєш багато,
то вчитель «не до двору».
Чи вже на задніх лапках
Стояти у покорі?
Мені одного разу
Так в душу наплювали…
Спитала у дівчинки
Чому не працювала.
І мама до директора
Прибігла тої ж днини.
Як я могла спитати
Таке СТРАШНЕ в дитини???
Коли я знов спитала
У неї про олівчик,
Чому це він коричневий ,
Не сірий,як нам звично,
Знов завуч і директор,
І,звісно, я до гурту
Прослухали нотації
Про вчинок мій підступний.
А я дивлюся лагідно
Її дитині в очі,
І згадую те сказане
Щоденно і щоночі.
Ходжу тепер ,як качечка,
Якій ,щоб не літала,
По самі-самі кісточки
Крилечка обрубали.
Приходьте в школи з радістю,
Знайомтесь,не кусаємось.
А ,може, ми подружимось?
А, може, побратаємось?
Кажіть лише хороше
Про вчителя дитині.
Знання ростуть з поваги
Людини до Людини.
Автор публікації
