Скільки вкраїнців нині за кордоном, Їх виїхати змусила війна. А чи усі повернуться додому, Як сонце миру в небі засія? Ті повернутись залюбки готові До України та до рідних місць, Які сумують без її любові І їм не вистача тепла її. А таких більшість. це вже, звісно тішить, То ж […]
Громадянська лірика
684 posts
Село мальовниче, звичайне подвір’я,Тут люди живуть роботящі та щирі,Вода кришталева і свіже повітря,Хмарки як пушинки у чистій блакиті. В сім’ї цій зростили єдиного сина,Відтак керувати комбайном уміє,Чекає нагоди засіяна нива…Та й рано горлає розбурханий півень. Хлопчині поспати б, гуляв до світанку,Кохана зігріла, мов лагідна нічка,Та тільки ось рідним хіба до […]
Буйноцвіття, буйноцвіття У саду вишень та груш. Скоро яблуньки розквітнуть, Ти красу цю не поруш Пострілами із гармати Та прильотами ракет, Чуєш, рашистський солдате, Варвар ти, це ж не секрет. Ненависті маєш стільки,Заздрість й зло – ось твоя суть. Ти вбиваєш українців За те, що краще живуть. Диких варварів нащадок, […]
Як сумує гірко поле,Засівати треба знову,Та летять нещадним роєм,Залізяки що зі сходу. Вміє слід війна лишати,Занедбати рідну землю,Де взялися, ох прокляті!Розривають нашу неньку. Україна, світу серце!То куди скажіть полізли?Додали вогню у келих,Щоб ділки вели до прірви. Як сумує гірко поле,По пшениці й житу нині,Розхитали злоби човен,Хто зупинить миру крихкість?
Зруйновано святиню,Руїни…мов примара,Простягся дим блакиттю,Біда ця… не остання… Розтрощена дзвіниця,У простір як послання,Під грудами черниця;Вже біль не відчувала. Що далі, запитання?Зробити попелище,Життя, лиш існування,Чи зовсім кладовище? Ось прийде час розплати,Враз нелюди пізнають,Що світла є, солдати,І скоро наш світанок!
Усіялось поле сірим поли́ном,Лиш маки деінде квітнуть у смутку,Тут стільки було знайомих стежинок,Зробила війна пустелю безлюдну.У просторі чути, регіт зловтішний,Стерв’ятник щасливий…гепає в бубон,Це ж треба отак зага́дити мізки,Аби керувати зляканим людом.Кому ви потрібні залишки долі?Мамона безжально схопить за горло,Наживу побачить, звісно до зброї,Рахуйте щодня… загиблих відсоток.
Моя ненько-Україно, Душа в тебе солов”їна І для мене ти єдина Та найкраща на землі. Де б не була я – прилину До своєї Батьківщини, Яка жде доньку і сина, Всіх кровиночок своїх. Низько я тобі вклонюся,Щирим серцем пригорнуся, Рідная моя матусе Українська сторона. Мудрості у тебе вчуся, Спрагло із […]
Створи свій світ – де небо чисте, Де кожен ранок пахне мрією. Де сонце – щире, тепле, променисте, І люди дихають надією. Створи свій світ із кольорів любові, Де замість зброї – пензлі й слова. Нехай серця навчаються розмові, І мова світла в кожнім ожива. Створи свій світ – без […]
На землі, на морі, в небі і в повітрі Зійшлись в двобої світло і пітьма. Кров’ю пише час на зраненій палітрі, Та добро стоїть – розквітаючи у світлі. Крізь біль і страх, крізь попіл та руїни Воно тримає серце, мов броня. Бо там, де світло вірить у людину, Зло відступає, […]
Врешті дочекалися зими З білим снігом та міцним морозом, Тепер можна їхати саньми, Коників запрягши в них вороних. І повітрям дихати гірським, Залюбки катаючись на лижах, Можна взяти також ковзани Та на ковзанці чудово відпочити. А який казковий краєвид Відкривається, як в ліс зайдеш зимовий. Дочекались справжньої зими Й зізнаємось […]
Немає світла й день похмурий,Пітьма підкралася, мов відьма,Ніяк не стишиться звір лютий,Побачить хоче страх і відчай.Та тільки підлому не знати,Сильніша воля за блекаут,Сховає сонце хоч за ґрати,Вогню зсередини не згаснуть!
Якщо про війну написати,Вмираю я разом з солдатом,Життя відтепер як назвати?Яке обернулось кошмаром. Чи можна змиритися з тими?Хто пише подіям сюжети,Як людям почути новини?На місто прямують ракети. Безумний світ вже відсьогодні,Сповна доторкнувся маразму,Володар лихий на болоті,Давно зачекався на плаху.
Кобзар із сумом на бандурі,Пісні співає відчайдушно,Змішалось нині у багнюці,Майбутнє з кров’ю…о безумство! Землиця рідна, що зробили?Жахливі вирви від кордону,Збісився нібито нечистий,Болото хоче з суходолу. Жадоба липне до корита,Коли ж мармизи нажеруться?Там діти гинуть, тут же свита,Жонглює грішми на рахунках. Лишились підлості нащадки,Що служать віддано Мамоні,Відлуння пострілів гарматних,Почують зрештою в […]
Житомир — це серце давнього Полісся, Де шум лісів і річка повновісна. Де казка дихає крізь млу і роси, Де предків шепіт — вітром у покоси. Тут кожен камінь — пам’ять поколінь, І кожна вулиця — мов хроніка століть. Тут небо синє, свіже, як ранкове диво, І душу гріє місто […]
Скажи мені, Боже, чому ти мовчиш?Коли світ руйнується, а ти стоїш?Всі ми один за одним – як чорне і біле. Доля штовхне – і впадемо всі сміло. Скажи мені, Боже, хто наш рушій?Хто першим впав – і хто ще живий? Кожен з нас в цій системі лише камінець, Що шукає в […]
Дощем заплакала Покрова, Бо нині вже війна на Сході. Синочків неньки-України Вона і хоче захистити Від куль ворожих, “братів” підлих, Щоби ніхто із них не гинув. На жаль такого не буває І молоді життя згасають, Приносять в жертву їх герої Заради миру в ріднім краї. Ми ж імена їх пам”ятаєм […]
А плакуча верба Нахиляє віти. В Україні війна, То ж чому радіти. А плакуча верба Віти нахиляє. Скільки сліз пролила, Бог один лиш знає. Гинуть діти її – України-мами, Котрі від ворогів Землю захищають. І плакуча верба Усе плаче-квилить, У скорботі вона Свої віти хилить. 2025 р.
Розшумілись верби біля ставу, Дуб могутній гілками гойда. Розв”язала цю війну криваву Путінська ненаситна орда. І стрункі берізки білокорі Листячком тривожно шелестять. Скільки ж бо приніс Вкраїні горя Цей “освободітєль”, варвар. тать. Перелякано тремтить стара осика, Явір долу гілля похилив, Бо зазнав народ наш горя й лиха Від своїх, здавалось […]