Два флорини в жмені | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

«Загубить

Але загубить по-справжньому

Аби могти знайти…»

(Гійом Аполлінер)

Шматок вітрила сірого

Безпритульної дірявої каравели

Флорентійця – сина нотаріуса –

Це маленьке льонове небо,

Яке заперечує довгодзьобий птах*

Смутку чорно-білої самотності,

Окриленої печалі моря:

Чекай**

Одкровення водяної пустелі

Такої ж байдужої як вітер***,

Що вічно дарує неспокій.

Чи може з того шматка вітрила

Змайструвати прапор республіки –

Білий з черленою лілією,

Тільки чим його відбілити –

Оцей сірий уривок тканини –

Все що лишилося, не загубилося

(Окрім надії на повернення,

Окрім хворобливої ностальгії

За вапняковим палаццо),

А ще думки про одного вигнанця,

Що замість необачного повернення

Мандрував до страшного інферно:

Краще б перетворився в чаплю

І мочив свої ноги довгі

В річці Арно – шукаючи кваків

Зелених.

Примітки:

Я хотів написати текст про трьох флорентійців, але написалось лише про двох. Тому в жмені затиснуті тільки два флорини – два золотих, ще тих – республіканських, з лілією та Іваном Хрестителем. Питання в чиїй жмені – в жмені того, Альберіго, чи того, хто обрав поводирем Вергілія?

* – подейкують, що першим птахом, якого побачив Альберіго перетнувши океан була біла чапля. Але то легенда. Сам Альберіго про це ні слова в своїх нотатках.

** – у Равенні розповідають, що нащадок Каччагуйди Єлисейського постійно чогось очікував, але я в то не вірю.

*** – Джироламо Савонарола, якось сказав, що вітер і до нього, і до його слів байдужий. Напевно, натякав, що вітер не буде роздмухувати багаття на якому йому судилось палахкотіти.