«Соловейко співаєПід дощем над прірвою…» (Мідзухара Сюосі) У дерев’яних снахСтарого рибалки на ймення МартинЛегкі дерев’яні містаПлавають на поверхні озера,Над очеретом літають дерев’яні чайки,У дерев’яних скрипучих храмахМонахи з очима синімиП’ють черлене вино єретиківЗ букових чаш всепрощення.Зачесуючи сиву бородуВін вважав себе королем алазонів,Називав себе ЕпісторофомІ плив човном-вітрильникомЗ назвою сумною «Марнота»Рікою незнаного смутку […]
Верлібр
862 posts
«… Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся…» (Гомер) Я відчиняю скриню мовчанняЧерез плече зазирає і блимаєОчима сумними синіми (наче квіти цикорію)Козлоногий рогатий Пан […]
«Приготую для тебе золоту колісницю…» («Про того, хто бачив усе» з вавилонського епосу) Місто, в якому цвіте енотера,Нагадує лаковану віолончель:Граки-музики і коти диригенти(Добре, хоч не хвостаті директориУрбаністичної директорії вулиць)Готують музичну виставу – елегіюМені – глядачу, читачу й слухачу.А я то думав, що все бачив,Мислив, що слухав одкровення Гекати,Піднімаючись сходами зикурату […]
Шукаю фарби:Цей сірий світ сумний розмалюватиНаче б то він розмальовка дитяча,а не вигадка божевільного деміурга.Шукаю фарби:Жовті кульбаби у мій старий садПрийшли дивувати волохатихМарногудів крилатого травня,А я все шукаю фарби –Може я не помітив, може просто забув,Що діти Сонця ось вони – під ногами,А може то просто маревоМоєї уяви хворої?Шукаю фарби:Так […]
У день сонцестояння,Коли Сонце дивувалось і завмиралоСпоглядаючи людей і коней,Ясени та просо,І синиці й вивільгиСлавили буяння зела,Вчитель Досконалий з Північних МурівЗапитав музику Жовтої Істини:– Раніше народжений!Ви грали мелодію «Світанок»На березі озера Дун Тін.Я слухав їїІ наповним мою душу страх,Потім розчинився я в недіянні,Потім охопило мене сум’яття.Схвильований, я сповнився мовчаннямІ не […]
Вусаті норовисті кентавриДегустують стиглі яблукаВ саду патріарха Ноя:У дітей Нефели був свій плітІ свій нечемний човен*Зроблений з бамбукових стовбурів.Вони полюбляли кислі істини,А Ной цінував хмільне і солодке,Бо життя – це джерело втіхи**,Але про це ще ніхто не знавУ світі, що був омитийІ отримав чергову молодість.Навіть борода патріарха Ноя –Човняра та […]
«Шум літньої зливи –Він теж постарів з роками…» (Танеда Сантока) Час квітучих чилійських суницьЗачинені всі двері крамниць:Вітер зітхає –Щось шепоче про човенВ зеленому морі вишень,А може про крихіткуЯку звуть Нетреба.Рахую свічки-зіркиКоли поранене СонцеЗаплющує війчасті очі,Під вікнами тупцяє Темрява,Я бачу білу чубату чаплю,Що стукає в шибку,Нагадуючи про добу залізаІ наступні години […]
«Позбавившись тягаряСтанеш прямим і рівним.Ставши прямим і рівнимРазом з іншими оновишся.Оновившись,Станеш близьким до Шляху…» (Чжуан Цзи) Люди запилених перехрестьЗамовили в ковалів залізних снівТрохи гострих апострофів.Вони ще не знали,Що сухий ясен торішньогоВтопився в прозорому Озері Сліз*,А на поверхні того спокійного ставу,Яку не може збуритиНавіть білобородий Борей**Відобразились (як у свічаді)Посмішка Махатми ГандіІ […]
«Де та душа, що, мов зоря яскрава,Висока й гідна владарського права,Небесну нам осяяла блакить?» (Франческо Петрарка) Ми граємоНа бусурманській лютні дощу,Ми танцюємоБожевільні танці пролісків,Що цвітуть лише у вигадкахЇжаків маленького лісуВчора.Ми креслимоЗнаки хреста і трояндиНа сторінкахЦвяхованих кулями книг,Кожна сторінка якихАпокриф тутешнього,Писана чорниломБузинових ночей Кріпто.Ми сідлаємо вороних конейЛипких войдів безодень,Де ніколи не […]
СкринькуЛегковажної жінки ПандориЗачинили золотим ключиком,Що повісили на тонку шиюГейшу на ймення Аой Неко,*Що заблукала серед руїн Хіросіми,Шукаючи загублену єнуЗ драконом гори Нараями**. Скриньку ПандориРізьбили зі старої груші,Що цвіла лише раз –Як народився Будда –Навесні, коли навіть зміїНюхали квіти рястуЧорними язикамиМаленького запереченняБуття тимчасового. Скринька ПандориЛакована чорним:Злий божисько МеркурійДарував (бо любив серенади),Торгував […]
Я довго йшовВулицями міста граків,Так довго, що забув назву міста –Цього міста темних віконІ злих поглядів сажотрусівМіста, яке занедбало своє ім’я. Я шукав ІстинуСеред провулків, де чорні птахиДзьобають черствий хліб –Скоринки буття нашого,А знайшов тільки іржаві цвяхи,Якими колись прибилиРуки до сухого мертвого дереваНещасному блукальцю Христу –Пророку віри добра й милосердя. […]
Епоха куряви «По всьому це. Кінець. Я мушу йти, Сліпма торкати куряву негожу…» (Райнер М. Рільке) Триноги поставили серед пустки*:Порожнечі весняного саду,Де лише неспокій –Тривога передчуття:Триноги принесли для офіриЧотири зеленооких філософи**:Зрозуміли, що душі людейЕпохи білих […]
Кроки нечемних їжаків «Венецьке сонце — самобутній маг…» (Райнер М. Рільке) Дощ, що падав щоп’ятниці(Згори вниз, з хмар в океан)Нагадував пілігримам пізнанняТендітного юнака-елліна(О, Патрокле, ти горезнавець!)З того часуЯк ведмедиці стали зорезнавцями,Як птахи навчились кричатиВ колодязь оксамитової ночі,Їжаки малюють кроки ієрогліфами,Наче пишуть вони – колючіКнигу осінніх сутінків,Коли гублять свої жолудіДерева Перуна-Зевса:Наче […]
«… Сліпма торкати куряву негожу…» (Райнер М. Рільке) Над рікою, що зветься ТурботаПоводирі бредуть з учора в сьогодні,Костуром, що зветься Чужа РадістьТоркаючись м’якої землі і гіркої травиТорішньої.А тим часом на досвіткахЗима вмирає в самотині,Як померла колись в самотностіЗавірюха божевільних метафор(Бо смерть – справа самотніх)З хуртовиною зранених слівЯ завжди наодинці,Як сніговик, […]
Бородатий мен (у міру сентиментальний) З думками про острів, схожий на вікінга Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі, Що має чотири чорні гумові колеса, Їде по крижаній дорозі міста пафосу Назустріч блідому Сонцю (Бо зима – біла краля). Бородата вумен Смакує кольорові льодяники Солодкі як ніч Напередодні Імболку (Поганського, як все, […]
Накликали літній прозорий дощ: В час посухи: Стукали в шкіряний козячий бубон, Співали заклично, по вовчому, А Небо порожнє, чи то посліпло, Поглухло, почерствіло. Думали, що то наше селище, А то Вавилон – цегляний, стобрамний Пихатий, з потворами-баштами, Що тикають в Небо шпилями (Хоча й Небу не боляче, Але воно […]
Він робив морозиво зі снігу Солодке, наче січневий вечір. Він робив вино З крапель липневої зливи, П’янке, наче квіти троянд. Він лишав глибокі сліди На їдкій пилюці доріг – Може він був Людиною роздоріжжя – Я не знаю…* Дерева запізнювались на тризну, Чорнокрилі птахи думок Докучали вбраним у білі шати, […]
Книга, що стала повітрям Написана синьооким самітником, Що бавився словами як намистинами, Що відчиняв двері в безодню, Що жив у хиткій хатині, Яка була зроблена з очерету, Що ріс на холодному озері, Де плавали білі лебеді, Де кваки співали про синяву, Коли падав с небес дощ. Книга, що стала димом […]