«Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря…» (Гомер) Сонце рудою хвостатою білкоюСтрибає по крислатому дереві Всесвіту,Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,А тим часом сумна ворожка ІстинаФарбує […]
Верлібр
866 posts
«Тепер живому світлу наших днів…» (Франческо Петрарка) Я жодної ілюзії у світу не просив,Бо ілюзії — це срібні драхми,Які Прометей збирав у шкіряну торбуІ дарував жителям острова мрій,Де поклонялися клишоногому Поліфему,Що знав вогонь і стеріг овець. Я жодної ілюзії не цінував,Бо ілюзії — це травневі квітиТимчасові й мінливі (але кольорові)Дивачки […]
Деметра на коні ворономуСкаче нашим миршавим Всесвітом:Підкови майстровані не Гефестом –Меркурієм — власником білих сандалівТа сандалового капелюха.Важкі підкови цвяховані безнадією –Відсутністю останнього нещастя,Дзенькають дукатами Бартоломео Граденіго –Володаря каблучки рибалки,Подести кам’яного міста жолудів,Міста, де сажотруси вміли сміятися,Вміли топтати вапнякову бруківкуДерев’яними черевиками зневаги,Начебто це не плити з Мірон’ї,А шкаралупа горіхів полусканих Фебом,Горіхів […]
Мовчазний знайомийЧи просто неговіркий броНа ймення банальне ДжоСиньоокий як риба зубата,Що побачила пастора Сонце,Таки був безхатьком:Жив серед води солоноїТа гонорово прозорої(Зі смаком тібетського вітру)У дерев’яній скрині(Він не знав, що то скриня Пандори –Швачки, яку найняла КлотоМайструвати пеплоси сподіванняДля юних вакханок Аркадії)Скрині з модринових дощокЗі шматами полотняними коноплянимиНа антеннах соснових.*Він був […]
«Соловейко співаєПід дощем над прірвою…» (Мідзухара Сюосі) У дерев’яних снахСтарого рибалки на ймення МартинЛегкі дерев’яні містаПлавають на поверхні озера,Над очеретом літають дерев’яні чайки,У дерев’яних скрипучих храмахМонахи з очима синімиП’ють черлене вино єретиківЗ букових чаш всепрощення.Зачесуючи сиву бородуВін вважав себе королем алазонів,Називав себе ЕпісторофомІ плив човном-вітрильникомЗ назвою сумною «Марнота»Рікою незнаного смутку […]
«… Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся…» (Гомер) Я відчиняю скриню мовчанняЧерез плече зазирає і блимаєОчима сумними синіми (наче квіти цикорію)Козлоногий рогатий Пан […]
«Приготую для тебе золоту колісницю…» («Про того, хто бачив усе» з вавилонського епосу) Місто, в якому цвіте енотера,Нагадує лаковану віолончель:Граки-музики і коти диригенти(Добре, хоч не хвостаті директориУрбаністичної директорії вулиць)Готують музичну виставу – елегіюМені – глядачу, читачу й слухачу.А я то думав, що все бачив,Мислив, що слухав одкровення Гекати,Піднімаючись сходами зикурату […]
Шукаю фарби:Цей сірий світ сумний розмалюватиНаче б то він розмальовка дитяча,а не вигадка божевільного деміурга.Шукаю фарби:Жовті кульбаби у мій старий садПрийшли дивувати волохатихМарногудів крилатого травня,А я все шукаю фарби –Може я не помітив, може просто забув,Що діти Сонця ось вони – під ногами,А може то просто маревоМоєї уяви хворої?Шукаю фарби:Так […]
У день сонцестояння,Коли Сонце дивувалось і завмиралоСпоглядаючи людей і коней,Ясени та просо,І синиці й вивільгиСлавили буяння зела,Вчитель Досконалий з Північних МурівЗапитав музику Жовтої Істини:– Раніше народжений!Ви грали мелодію «Світанок»На березі озера Дун Тін.Я слухав їїІ наповним мою душу страх,Потім розчинився я в недіянні,Потім охопило мене сум’яття.Схвильований, я сповнився мовчаннямІ не […]
Вусаті норовисті кентавриДегустують стиглі яблукаВ саду патріарха Ноя:У дітей Нефели був свій плітІ свій нечемний човен*Зроблений з бамбукових стовбурів.Вони полюбляли кислі істини,А Ной цінував хмільне і солодке,Бо життя – це джерело втіхи**,Але про це ще ніхто не знавУ світі, що був омитийІ отримав чергову молодість.Навіть борода патріарха Ноя –Човняра та […]
«Шум літньої зливи –Він теж постарів з роками…» (Танеда Сантока) Час квітучих чилійських суницьЗачинені всі двері крамниць:Вітер зітхає –Щось шепоче про човенВ зеленому морі вишень,А може про крихіткуЯку звуть Нетреба.Рахую свічки-зіркиКоли поранене СонцеЗаплющує війчасті очі,Під вікнами тупцяє Темрява,Я бачу білу чубату чаплю,Що стукає в шибку,Нагадуючи про добу залізаІ наступні години […]
«Позбавившись тягаряСтанеш прямим і рівним.Ставши прямим і рівнимРазом з іншими оновишся.Оновившись,Станеш близьким до Шляху…» (Чжуан Цзи) Люди запилених перехрестьЗамовили в ковалів залізних снівТрохи гострих апострофів.Вони ще не знали,Що сухий ясен торішньогоВтопився в прозорому Озері Сліз*,А на поверхні того спокійного ставу,Яку не може збуритиНавіть білобородий Борей**Відобразились (як у свічаді)Посмішка Махатми ГандіІ […]
«Де та душа, що, мов зоря яскрава,Висока й гідна владарського права,Небесну нам осяяла блакить?» (Франческо Петрарка) Ми граємоНа бусурманській лютні дощу,Ми танцюємоБожевільні танці пролісків,Що цвітуть лише у вигадкахЇжаків маленького лісуВчора.Ми креслимоЗнаки хреста і трояндиНа сторінкахЦвяхованих кулями книг,Кожна сторінка якихАпокриф тутешнього,Писана чорниломБузинових ночей Кріпто.Ми сідлаємо вороних конейЛипких войдів безодень,Де ніколи не […]
СкринькуЛегковажної жінки ПандориЗачинили золотим ключиком,Що повісили на тонку шиюГейшу на ймення Аой Неко,*Що заблукала серед руїн Хіросіми,Шукаючи загублену єнуЗ драконом гори Нараями**. Скриньку ПандориРізьбили зі старої груші,Що цвіла лише раз –Як народився Будда –Навесні, коли навіть зміїНюхали квіти рястуЧорними язикамиМаленького запереченняБуття тимчасового. Скринька ПандориЛакована чорним:Злий божисько МеркурійДарував (бо любив серенади),Торгував […]
Я довго йшовВулицями міста граків,Так довго, що забув назву міста –Цього міста темних віконІ злих поглядів сажотрусівМіста, яке занедбало своє ім’я. Я шукав ІстинуСеред провулків, де чорні птахиДзьобають черствий хліб –Скоринки буття нашого,А знайшов тільки іржаві цвяхи,Якими колись прибилиРуки до сухого мертвого дереваНещасному блукальцю Христу –Пророку віри добра й милосердя. […]
Епоха куряви «По всьому це. Кінець. Я мушу йти, Сліпма торкати куряву негожу…» (Райнер М. Рільке) Триноги поставили серед пустки*:Порожнечі весняного саду,Де лише неспокій –Тривога передчуття:Триноги принесли для офіриЧотири зеленооких філософи**:Зрозуміли, що душі людейЕпохи білих […]
Кроки нечемних їжаків «Венецьке сонце — самобутній маг…» (Райнер М. Рільке) Дощ, що падав щоп’ятниці(Згори вниз, з хмар в океан)Нагадував пілігримам пізнанняТендітного юнака-елліна(О, Патрокле, ти горезнавець!)З того часуЯк ведмедиці стали зорезнавцями,Як птахи навчились кричатиВ колодязь оксамитової ночі,Їжаки малюють кроки ієрогліфами,Наче пишуть вони – колючіКнигу осінніх сутінків,Коли гублять свої жолудіДерева Перуна-Зевса:Наче […]
«… Сліпма торкати куряву негожу…» (Райнер М. Рільке) Над рікою, що зветься ТурботаПоводирі бредуть з учора в сьогодні,Костуром, що зветься Чужа РадістьТоркаючись м’якої землі і гіркої травиТорішньої.А тим часом на досвіткахЗима вмирає в самотині,Як померла колись в самотностіЗавірюха божевільних метафор(Бо смерть – справа самотніх)З хуртовиною зранених слівЯ завжди наодинці,Як сніговик, […]