Тобою я живу  й  тобою марю ,

Як марить літняя земля дощем. 

Тебе люблю,  як небо любить хмару,

Горю тобою, наче сонце днем.

Я скучив за тобою серед ночі,

Як сумно зорям в місячній імлі. 

Тобі в коханні признавався в очі,

Коли босоніж бігли по  землі…

А зараз ми розлучені містами

І ти одна в холодному кафе. 

Бетонні стіни плачуть поміж нами,

Короткий надпис вітражем живе. 

Оте послання, то чиясь цитата,

Про щось говорить і про щось мовчить. 

Вдяглася  доля в маску супостата —

Знущається коханням, що болить. 

Ти не обпалюй, доле, мої  крила!

Мені на них летіти ще кудись. 

Я пригорнусь коханням до вітрила 

Й наперекір тобі здіймуся ввись…

Бо знаєш, доле, я ведучий в танці ! 

І не боюсь твоїх я терезів. 

Хитай ти ними ввечері  і вранці,

А я хоча б почую їхній спів… 

Ти, доле, вибач, я лишаюсь з нею. 

Нас не розлучать, ні міста, ні час. 

Її люблю, як корінь любить землю. 

Горю я нею, бо вогонь не згас..

Автор публікації

Офлайн 7 років

Віталій Білозір

9

Коментарі: 0Публікації: 3Реєстрація: 05-02-2019