Де був ти стільки часу? Довгих днів,
В які чекала на твою появу…
Мені не байдуже, аж зовсім – вже повір,
Прийшов в реальність прямо крізь уяву.
Я вигадала все – то був лиш сон,
Солодко-гіркий з присмаком омани,
Сприймала Всесвіт із твоїх долонь –
Натруджених і міцних, в тонких шрамах.
Які слова мені тепер знайти?
Щоб все розклали по місцях, прибрали,
І біль, і сльози… Дивнії зв’язки
Які ми вдвох так тонко відчували.
Лишись одній мені, іще не йди,
Без тебе – я не я, ні дні, ні ночі,
І пам’ятай мене! У серці збережи,
Палкі й ласкаві, люблячії очі…