Відлюдько, бо зазнала від людей
Чогось гіркішого, ніж присмак болю…
У серці поміняла всі паролі,
Відмила рани від сліпої солі…
Відверта, бо не вміла грати ролі
В театрах підлабузника і троля…
Ігнорувала ціну тих ідей…
Відлюдько, бо самотність не болить,
А так болить розіп’ята довіра,
Що завиває відчайдушно звіром,
Бо вже забула, де межа, де міра…
Веселка та не кольорова – сіра,
І зорі провалились в чорні діри,
А долі болю більше не долить…
Відлюдько… Серед тисячі орбіт
Свою чомусь малює хаотично,
До інших непричетну, не дотичну.
Для когось – дику та несимпатичну…
Стихає запитанням риторичним,
А двері зачиня ключем скрипічним,
Щоб не тривожив той набат чобіт…
Відлюдько… Але й вам не бороню
Сповідувать релігію приблуди,
Якого так, знічев’я, добрі люди,
Набравши лицемірства повні груди,
Ще й ложку меду замісивши з брудом,
Знаходять щирим поглядом усюди –
На міцність випробовують броню.
Автор публікації
Титул: Автор місяця (Жовтень 2019)
5 вподобань користувачів у жовтні
Титул: Небайдужий читач
2 коментарі “Відлюдько”
Зворушливо, правдиво, життєво… Мені здається, що матері, які мають неповнолітніх синочків і донечок, не повинні позбавляти їх материнської любові, щасливого дитинства …навіть і заробітчанським життям. Діти – понад усе! Дякую автору!
непогано!