Не загубіться в тім, чого немає, Як легіт мрій чутливих навесні!.. Душа у муках творчості зростає, Немов шляхетний лицар на війні!
Філософська лірика
524 posts
Вітри по небу хмари котять, Схилився ясен, мов жебрак… Якщо про вас плітки не ходять – Напевно, з вами щось не так!
Лиш мудрий у звичайному чудесне прозріває, І в тім краси нема, де мудрості немає! Являє в лагідності Бог Свою могутність! Себе пізнать – найбільша в світі мудрість!
Серця озорює любов не повсякчас – Буває й нерозділене кохання… Нам робить боляче не ставлення до нас, А наші особисті сподівання!
Не виношуйте мрії бездарні – Намагайтесь прекрасне творить! Не будуйте палаци примарні, Бо прийдеться тоді у них жить!
Для себе я живу, а не для когось, І право помилятись маю я. За вчинки всі свої я стану перед Богом, Тому, як в світі жити розберусь сама. Кого у друзі обирати – знаю. І вірю тим давно, хто впевнений в мені. Образ крізь себе я не пропускаю, Хоч […]
Минуле виринає з перлистого туману, Б’ють хвилі безнадії в високі береги… Закохані і друзі нас вводять у оману, А щиру правду в очі нам скажуть вороги!
Стихи, что сшиты логикой, не нравятся, “Заводят” вас, на шизика похожие?.. Мадам, не буду перед вами каяться, Для похвалы не вылезу из кожи я. И что ж вы, “поэтесса”, в рифму стелите, Как выбраться из лабиринтов зауми?.. Всегда считал, что признаками гения – Доходчивость мышленья, ясность разума. Та чушь, что […]
Жгут листья. Это вовсе Не удивительно для сейчас. Очистим Нашу осень От утомительных полуфраз. Поставим Только точки, Где троеточия разлеглись. Отправим Птичьей почтой В обыкновенно густую высь. Бураны Неизбежны, Но у природы один ответ: На раннем Белоснежье Изображается новый след.
Убраны травы, плоды и злаки, Пашня холодным дымком взялась. Ногти накрашены красным лаком, Тонкие пальчики сеют страсть. Вам интересно число колючек На молодых и сухих кустах? Каждая – это несчастный случай, Обыкновенный житейский крах. Хватит размахивать белым флагом. Вечер кончается поутру. Сделайте бусы из этих ягод – И нарядите свою […]
Виноград Об скло віконне треться виноград, Він, мабуть, змерз і проситься до хати, Або у літо сонячне назад, Де сонце вміло грона цілувати. А нині просто дивиться згори На листопад холодний і байдужий, Який то листом зірваним горить, То губить з торби ветхої калюжі… Я зрізав гілку сохлу, щоб вона […]
Не відцвітуть ті квіти, що в рушник Поклала мама вмілою рукою, Де кожний хрестик до безчасся звик І вдало уписався в літній колір. Вінок з них осінь сонцю не сплете, Із літа рушникового зірвавши, – І навіть у холодний зимній день Сніжинками кружлятимуть ромашки. 23.07.19.
Я всміхнуся тобі, ти – мені, Це уже гарна справа в сучасному світі. Хай розійдуться наші дороги земні, Ми змогли мить коротку добром освятити, Освітлити, немов світлячки, щоб пітьми Стало менше, а ми, незнайомці, Може статися, що між людьми – Промінця два єдиного сонця. 23.10.18.
Испить до дна любовь свою, Испить моря все, океаны горя, Испит до дна судьбу свою, И волю заменить неволей. А эта боль сильней грозы: Раскаты грома, молния, порывы ветра И пламя ледяной слезы Что по щеке скатилась вниз так слепо. Ах, этот в голове туман… Когда же ты развеешься, исчезнешь? […]
У літі бабинім… У літі бабинім так затишно, немов Я знов дитиною приїхав до бабусі, Де обнялася з мудрістю любов… І не такі страшні щипучі гуси. Де в батьківський кулак медова груша І все життя попереду іще, В якім сльозлива осінь непорушно Закрита в небі сонцем-сургучем. 20.10.19.
А, може, буде в райському саду Ще листопад – і душі наші листям Ув осінь сонячну, земну оцю, впадуть, У наші віком сходжені обійстя. І кущ малиновий, що зустрічі чекав, Прихованою ягідкою вгостить. Мій слід малечий визерне із трав, Доводячи душевний стан до млості. Нехай димком вертатися назад У Божий […]
До Раю похилилось деревце, Заплуталась зоря у павутину… Не бійся коли дихають в лице, А бійся, коли дихають у спину!
Вокруг меня война идет, Бои и ругань. Я устала… И вряд ли кто меня поймет: Вот новый день, и… я пропала Оставьте же меня в покое Дайте хоть чуть-чуть пожить. Ну что это такое? Нет, нужно снова оскорбить. Ну сколько можно, ради Бога! Ведь я живой же человек. И у […]
Неосяжно зоряная мрія Десь далеко у поході небом… Йти до себе хочеться не завжди Позавчора вже нема потреби. На порозі дня нові зізнання Погляд поза хмари у… майбутнє… З мрією дитячою востаннє Без вагань зустрінуся у будні.
Драбиною сонячний промінь униз Спускає світанок осінній, Щоб день сумовитий неспішно ним зліз З останнім теплом, що на спині В торбині затихло, неначе коша, Чекаючи волі земної, Де падає лист, за вікном, із куща І пахне із ночі зимою. 19.09.19.
Я чую музику осінньої стежини, Читаю вірші листяні на ній І навіть ті, які іще можливі По довжині задумливо-сумній… А, може, я її строфа ота, Яку знайти життя буває мало – І сонце, ніби крапка золота, Уже в долоню вічності упало. 10.10.19.
І хочеться час кошеням упіймати, І гладити так, щоб лише муркотів На призьбі, осяяній сонечком, хати У точці перетину різних світів: Дитинства, юнацтва… ще зрілості тої, Яка, мов метелик у Божій руці, Та старості, що випиваєш настоєм, Вже знаючи шляху життєвого ціль. Сидіти і душу на сонечку гріти, Коли час […]
Не листя падає, а пишуться листи Деревами, що осінню прозріли: Не тільки в землю коренем рости, Є височині прагнення у гіллі – Коли воно позбавилось плодів І, ніби, вже ніщо тут не тримає… Якийсь листочок вгору полетів Небесним обнадієний розмаєм. 30.09.19.
Неначе сонця причастився клен, Він золотом виблискує однині – І можна бути радісним, але Збирають данинý вітри осінні. Краси такої – закоротка мить, Та в ній зачаток вічного величчя, Де золото із віт не облетить І сум не ляже тінню на обличчя. 1.10.19.
Скидає осінь королівські шати, І є щось символічне в цьому дійстві… Ми любим тих, хто нас примушує страждати, Ми – діти, недолюблені в дитинстві!
Ні, не даремні наші сльози і благання, І щире молитовне каяття – Лиш на різниці втіхи і страждання Ми відчуваєм повноту свого життя!
Високі підбори і сукня відверта, Помада червона і “стрілки ” чорніш. Колись цінували всі друзі за вірність І просто сиділи чи гуляти йшли. То було колись, а зараз пройшло Хтось зрадив, хтось щастя приніс Усе переходить і сльози забулись Не вабить у людях ні блиск, ні душа. Частіше ти […]
Молитву вітер шепотів, Блищали грози, мов люстерця… Те серце, що не має слів, – Дорожче, ніж слова без серця!
На місто ліг сріблястий теплий сніг, Ріка під лозами густими оніміла… Ми звершуємо подвиги для тих, Кому до нас немає зовсім діла! А нас по-справжньому кохають саме ті, Яким ми і без подвигів потрібні, І визирають десь на самоті, Загорнуті у сутінки вечірні… Ми не цінуємо відверте і святе, Пронизані […]
