Замружив вечір очі голубі, Кривавий місяць вирина за гаєм… Ми часто рідних розумієм лиш тоді, Коли, на жаль, вже тільки поминаєм!
Філософська лірика
483 posts
Він родом десь із наших сіл, Він був охочий воювать!.. Його взяв снайпер на приціл, Як сповнилося двадцять п`ять. Та лиш подряпало чоло, Листочок вільхи задрижав!.. Це було мамине крило – Так, згадуючи, він вважав!
Найважче, що в нас є — це наша пам‘ять, Щасливі ті, хто кривди забувають!.. Є люди, які ніби тебе гладять, Але насправді брудні руки витирають!
Чому бояться люди буть собою? Чому себе за інших видають? Пронизані диявольською грою, Ляльками безседечними стають! Цвіте веселка над селом барвисто, У шибку вечір горнеться дитям… Когось імітувать — це самовбивство! Навіщо в світі жить чужим життям? Палка́ зоря вечірня, та не довга, Туман хати ховає під покров… У власнім […]
Пливе рікою лебідь одинокий, Над ним зоря привітная сіяє… Душа смиренного великий має спокій, А гордая – сама себе терзає!
Тщеславні Бога забувають, Спустошує добро цей гріх! Тщеславні люди уявляють, Що всі в захопленні від них! Тщеславний мріє кожний будень, І, як папуга говіркий, Його якийсь похвалить дурень – І не такий вже він дурний! Шукає панства і гетьманства, Навшпиньки козликом танцює,.. В людині стільки марнославства, Наскільки розуму […]
Немає на землі людей безгрішних, Ніхто з нас не веде життя взірцеве! Не намагайтесь змінювати інших – Всі зміни треба починати з себе! І заповітну пісню лебедину Курличуть мені зграї білокрилі… Одна любов лиш змінює людину — Всі інші засоби, без сумніву, – безсилі!
Чарує сад осіння позолота, І вабить мрійний погляд за вікно… Обличчя жінки – це фантазії робота, Обличчя чоловіка – біографія його! Які граційні в затінку жоржини! Хтось пестив їх, хтось чуйно напоїв… Краса – це праця Бога і людини, Шкода того, хто це не зрозумів!
Листочки, ніби перша сивина, додолу осипаються із вишні, полями тихо стелеться туман… Про осінь нам нагадує Всевишній. Секунди час приносять на вівтар, молитвенно шепочучи “Осанна”.. Душа, в бажанні скинути тягар, блукає між світами безталанно. Усі дороги, що ведуть у Рим, із рим складають пісню одиноку… Життя бурхливе, а […]
Дитина — це художній твір батьків, Як необхідно це нам зрозуміти! Чимало сказано вагомих слів, Що найцінніший скарб — це наші діти! В солодких росах пелюстки лілей, І п’янко пахнуть вечори погожі… Себе виховуйте, батьки, а не дітей — Вони на вас все рівно будуть схожі!
Не зневіряйтесь, коли друзі вас обмовлять, І винними вас зроблять без вини! Наші думки нещасними нас роблять – І роблять нас щасливими вони! Нехай стають ваші думки зірками, І надихають на достойний крок, Течуть ласкавими і ніжними струмками,.. Все, що ми є – це наслідки думок!
И проблемы уйдут, затерявшись вдали На прощанье взмахнув мне крылами Безутешными в небе летят журавли Всё по Миру проходит, волнами… Затуманится осень, заплачут дожди Вновь накроют леса листопадно… Все опавшие листья, забытые дни Что промчались уже безвозвратно Цвет померкнет Увы, потускнеют глаза Что светились, когда-то от счастья Потеряются где-то, под […]
*Душа” Що у людині є душа? Чи серця ритм неспинний? Чи очі сині ті, без дна? І погляд той нестримний Коли погано, вона спить Або, тихенько плаче… Як ранять її, то болить І зраду не пробачить Буває чистою душа Неначе квиток в небо А часом, хмура […]
Ішов по вулиці закоханий жебрак, В колінцях його брюк були дірки, Пом`ятим був його старий піджак – Але в душі у нього сяяли зірки!..
Стікають по вікні важкі краплини, Під дахом в мідний жолоб вітер трубить… Найбільша жертва іноді в людини – Це відпустить того, кого він любить!
Багато в світі різних вподобань, Багато скупості, пустого марнотратства… На задоволення жіночих побажань Не вистачить ніякого багатства, Хоча б воно і ріками текло, Хай світу їм належить половина! Віки спливають, але все одно Потреба серця жінки невгасима!
Вночі заплаче серце тихо, Лампадка у кутку замліє… Частіше губить нас не лихо – Нас гублять втрачені надії!
На берег тиха хвиля набігає, Чарівний спів доноситься здаля… Хто твої мрії серцем не сприймає – Людина, очевидно, – не твоя!
Я б декому відверто зауважив, Та чи словами їх переконаєш, – Не страшно те, що хтось тебе зневажив, А страшно те, що ти це пам’ятаєш!
Як таємничо плещуть озера восени! Встає над вербами задумливо світання… Ніколи так не брешуть, як під час війни, До виборів, і після полювання!
A вірші йшли Й лягали на папір І ти уже мені повір Не мала змоги їх тримати І тиха ніч І стихло все Що серце полум’ям несе В повітрі стиха так бринить І що на серці так лежить Усе лягає на папір І ти повір, мені повір Не можу більше […]
Промінь душі крізь роки і віки, Усесвіту вікно… крізь долю Твоїх очей міжзоряні світи Відкриють серця щирість мою
Ми ті, котрі не вміють цінувати Усе, що маємо в житті. Ми ті, хто любить жартувати Любити й дорожити лиш тоді… Тоді, коли ми все втрачаємо, Або ж вимолюємо в Бога. Ми ті, що віримо і чекаємо Та лиш тоді, коли знемога.
І день, і ніч, і ранок, і світанок… Так, ніби, часу мало, але в них життя. У вічних пошуках себе втрачаю, Постійно біжучи вперед буття. І літо, й осінь, зим й весни вітання, Любов і радість, сум і каяття. І, ніби, й часу то і не так мало, Але […]
Я – сонях, що виріс в асфальтній шпарці, І спрагло завжди шукав роси вранці… І був самотнім, однак не сумним, Він для цього асфальту був щастям, Єдиним! Однииииииим! Як для місяця зірка пОсеред темної ночі… Він заплющував свої чорні очі-зернини Й засинав так щоднини, Похнюпивши свої жовті вії… Зранку вітер […]
«Пророчі слова» Так часто згадую Кузьму У пам’яті гортаю Усі життєві сторінки Які не забуваю… Пригадую його слова Правдиві і пророчі Та смерть нещадна і страшна Закрила йому очі… Пісні затерті до дірок Я знав нових не буде А він десь там поміж зірок Співати […]
І день за днем, за сходом захід, В кімнаті знову відгук вулиць. У склі вітрин, сірі силуети, Немов з минулого вернулись. І всі ці лиця є знайомі, У посмішці у погляді в словах. Серед все заповняючого шуму, Тиша їх найбільший страх. Крики їхні не почути, Бо прагнем вірити […]
Любов дивує протиріччям, Бо таємниче все святе – За вбогим зовнішнім обличчям Сіяє серце золоте! Сіяє – і ціни не знає, Насамперед саме собі! І тільки в неба позичає Великі очі голубі!
Бачив маму свою у вісні, Посміхнулась так ніжно й привітно. Не сказала ні слова мені, Підморгнула лише непомітно. Вже здається і часу пройшло, Мабуть час не загоює рани, Смутком в душу чомусь занесло, Як згадав ,що не мама її з нами. Пригадались хвилини святкові, Пригадались і буднії дні. Дотик ніжний […]
А ви колись такеє відчували, Як сум невільний серце огортає, І вам саме того не вистачає, Кого ніколи ви не зустрічали …