День напився сьогодні, нарешті, вина, і лягає, вдоволено-п’яний, Ходить парком порожнім якась дивина, тягне з яру сорочку туману. Крутить темрява в затінку сонне кіно. Заклопотанність втомлена гасне. І останніх годин проростає зерно. Трохи сиро. І просто прекрасно.
Філософська лірика
583 posts
Пий, друже, слів моїх вино, покинь думок марудство, хоч ми з тобою вже давно в червоній книзі людства. Не вір у всеосяжність змов. Не вір зіркам і датам. До нас ще й досі не прийшов паталогоанатом. Він іншій служить ще біді, у інші дише лиця. Ну а як прийде… що […]
А що душа? Душа не спить та серце мріями плекає. Коли відпустиш – полетить… Коли в кайданах – заридає. А що думки? Думки – ярмо! Залишать сивину на скронях… Посіяне в пітьмі зерно тримають серце у полоні. А що душевна чистота? Це щирий поцілунок долі. Коли лихих думок нема, життям […]
Правд много, истина одна! Её порой почти не видно И как бы не было обидно Испей всю горькую до дна 2002
Хоч як би важко не було йти, Я досягну своєї мети Не тільки в мріях, а й у житті, Бо це все, що потрібно мені. Я дивлюсь на невтомну зграю. Їм теж нелегко на льоту. Є надія, що ніхто не знає, Чим я дихаю і чим живу. Є надія, що […]
Життя пролетить, а воно лиш одне. І почалось раптово, і раптово мине. Земля не стоїть, зміни є всюди. Ніхто не вічний, народжуються люди. І щосекунди змінюється все. Лиш не зміниться ніколи серце добре на черстве.
Ну вот и все, пришла пора прощаться, Я покидаю свой уютный дом. Устал я вечно по земле скитаться, Где мой скафандр? Пора на космодром. Имеет зрелость право на безумство, В полет к звезде пока еще не стар. Вы скажите, что это безрассудство, Но разве безрассуден был Икар? Так […]
Батьківщині Твої весни, літа, осінь, зими… Наша радість – іти по Землі! Ми примножим красу, Україно! Щоб молились дорослі й малі. Бо краса – то духовне надбання, Щоб іскрилась душа в каятті, Щоб лились у любові зізнання…. І утвердились в Бозі – житті!
Єсенін встиг сказати це раніше, Як палко він кохав весну, Весною й небо голубіше, Й живе прокинулось від сну. У кожній проліска пелюстці Є обіцянка: лиш заждіть! І трошки згодом килим квітів Землю укриє щільно вмить. У брунці кожній – є надія На новий крок, новий етап, Щоби збулась завітна […]
По грани южной магистрали, Не замечая на пути преград, Наследник умершей морали Ронял шаги дорогой наугад. Дыханье эхом отзывалось, Во взгляде растворилась бирюза, Пройти немного оставалось, Однако он застыл, закрыв глаза. Вот цель близка и что-же дальше? Покой, награда, дети и уют? Платить налог семейной фальши И наслаждаться каждой из […]
У віршах – доленька моя, У творчих пошуках – всі роки, Стрімка бурхлива течія Снаги й горіння.Та неспокій. Хтось після себе залиша Дітей, онуків, дім просторий, Моя ж ліричная душа Сади поезії все творить. Думок нескорений політ, Для мене вірші, наче діти. Перед людьми життєвий звіт Про недарма літа прожиті. […]
У цьому віці дні неговіркі. Неговіркі і ночі, і світанки. Ковтають телефони язики, І згадують про тебе тільки банки. Сплітаються сезони на дворі. Туманами минуле оповите. І казяться чомусь календарі, Календарям немає що робити.
Ти, небо, свіжим ароматом сяєш! Розкрий же квітів очі чепурні… Я, кожен день блакить твою вдихаю, твої простори чисті голубі. О, синє небо, як же ти смієшся! Коли весною дихають сади, коли барвінок синьоокий в’ється – іскряться трави краплями роси. О, небо миле! Рання прохолода – вином медів наповнює серця, […]
Немає спокою. Нема. Душа у грудях хоч й німа, Як птаха в клітці, б’ється дико, І тільки в серці чутно звук Що каже нам: «тук-тук, тук-тук, – Дивись, бо може статись лихо!» Немає снігу, хоч й зима, Вночі надворі скрізь пітьма Земля чорніє разом з небом, І лише вдень зникає […]
Ми, все таки, – слов’яни до кісток! Кістми в історії вся встелена дорога, але ми вкотре кричимо убого: «Героям – слава!», най крізь терни до зірок. В нас славу здобувають в боях – мабуть, ще від початку – від Сварога, може, тому і рідко просять в Бога прощення і покаяння […]