Це не мурахи по шкірі,
Бо від їхніх слідів я стікаю кров’ю.
Не комахи, а справжнісінькі звірі
Пересуваються тими ж ранами знову.
Червона рідина, що в мені закипає,
Каплями опікаючи моє тіло,
Виступаючи, секунда… і вмить замерзає,
Ніби замасковує старі слідо-діри
Ти біля як морфій дієш на мене.
Не знаю правда, анальгетик чи ліки.
Відчуваю як б’єшся пульсом по венах,
Відчуваю недоліки щастя тих піків.