Я чула шепіт моря й самоти,
так схожі с шурхотінням оксамиту…
Відлуння щастя мОго, що розбите
гуляло, не торкаючись води…
Холодна осінь співом про своє…
по вітру розправляла жовті крила,
та човен наш і досі без вітрила…
Це значить, він навряд чи допливе!
Бушує кров, занадто мало вен,
так, ніби у мені початок шторму,
а серце хоч і б’ється – впало в кому.
Не пам’ятаю тисячі імен…
Чи може зовсім, я не на яву
одна з актрис в сумному епізоді,
Та щастя мОє, твій єдиний подих
розвіє сон, в якому я живу…
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 12-08-2018
