Пробач мене за мою зраду,
Ніхто із нас не ідеальний.
Ми не змогли дать собі раду,
І винесли урок повчальний.
Завжди я вірність зберігала,
Хотіла трішки розуміння.
Від тебе все чогось чекала,
Та зникло десь моє терпіння.
Хотіла трішечки довіри,
Я ж просто, сліпо все кохала,
Та не лишилось в мені віри,
Поки Душа в кутку страждала.
Ми пізно все чомусь цінуєм,
Не намагаймось розуміти.
Все не серйозно, ми жартуєм,
Поки від цього плачуть діти.
Не бережемо, те, що маєм,
Все намагаймось повчати.
Ненавидим, коли кохаєм,
Коли навчились ми, брехати?
Образи, біль, скандали, сльози,
Чому не можем все забути?
Гойдає вітер верболози,
Страждають у стосунках люди.
Стараємось знайти, хто крайній
Не хочемо нічого чути.
Існуємо в надії, марній,
Не намагаємось почути.
Можливо Пізнє каяття
Щось змінить у стосунках наших?
Наш новий крок в нове життя,
Най змінить день усе на краще.
5 коментарів “Пізнє каяття”
Прекрасна поезія про Світ Кохання, де є стільки суперечностей на шляху до Гармонії єднання закоханих….Та не кожна людина витримує ці випробуапння, це дуже прикро…… Але розуміння цього інколи приходить інколи занадто пізно, коли від кохання залишились лише згарища та вогонь.. Це вже мої особисті роздуми.. Але поезія мене дуже сильно вразила, зокрема, образ “каяття”…..
Прекрасна поезія про Світ Кохання, де є стільки суперечностей на шляху до Гармонії єднання закоханих….Та не кожна людина витримує ці випробуапння, це дуже прикро…… Але розуміння цього інколи приходить інколи занадто пізно, коли від кохання залишились лише згарища та вогонь.. Це вже мої особисті роздуми.. Але поезія мене дуже сильно вразила, зокрема, образ “каяття”…..
Сподобалось. До серця. Так воно і є, на превеликий жаль. Життя коротке, в силу тутешніх подій люди ще мають час на образи, непорозуміння, нелюбов. Нащо те все? Життя коротке. Линуть дні і ночі, діти ростуть, а все одно неспокій долуна з минулих часів. Прикро
Вірш глибокого розуміння та внутрішніх переживань, гарно дуже
Чуттєво