Вона тримала Біблію над фото,

Стурбована своїм тяжким життям.

Стояла на колінах:”Милий Боже,

Завжди будь поруч з сином моїм там.

Будь поруч там, де землі пахнуть кров’ю,

Не покидай, його, в лиху годину.

О, Матір Божа, йдуть Сини до бою,

Ти, милосердям, захисти мою дитину.

Ти дай солдатам, – мужність непохитну,

Хай вишиванка стане, мов броня.

Дай сил, щоб захистити мову рідну,

До тебе, Господи, вклоняюсь низько я.

Синочок мій, завжди був патріотом,

Та на війну пішов, не озирнувсь.

Назавжди він пов’язаний з народом,

Тільки б живим був, тільки б повернувсь.

О, синку, ти єдиний мій солдате,

Ще ніби вчора, – перші твої кроки.

В окопах, ти стискаєш автомата,

Ну, а я, щодня втрачаю роки.

Щохвилини я молюсь Святій Іконі,

Щоби янголи боротися могли.

Сльози крапали в її старі долоні,

Просила, щоби зло перемогли.

Та думки не давали їй спокою,

А що, дитино, Ти сьогодні їв?

Чи може охрестився, лиш, росою

Жовто-блакитних куль від прапорів.

А скільки вже від ранку полягло вас?

А чи не холодно в окопах засинать?

Ти знаєш, сину, серце спинить час,

Та буде навіки тебе кохать.

Не забувай домашній присмак хліба,

І, як би, страшно тобі не було.

Ти пам’ятай мудрі повчання діда,

Ти слухай завжди серденька свого.

Якщо перед тобою ворог стане,

Ніколи і ні в чому не корись.

Судний день, повір, для них настане,

Тільки тихенько Богу помолись.

“Сьогодні, нене, йду в свій бій останній,
Завтра ми зустрінемось, чекай”.

Матері наснився на світанні,

Син сказав останнє “Прощавай!”.

Біле світло кличе за собою,

Мати бездиханна. Ніби спить…

Я тут… Ти чуєш? Повернувся з бою,

А на порозі орден заблищить.

Не витримало серденько старої,

Не встиг сказати мамі “Я люблю”.

Був майже рік в ворожому полоні,

Та цілував я, Біблію твою.

В той день змінився світ на “до” та “після”,

Зі шрамом на обличчі стоїть син.

А на календарі тікають числа,

Тепер нема нікого. Він один.

Посвята матерям, що молять Бога,

За Українських воїнів-Синів,

Світлою хай стане їм дорога,

З красивих барвінкОвих килимів!