Я вірю, що війна колись скінчиться.
І замість “Буків”, “Градів” у полях –
Пшениця знов заколоситься,
Й не будуть гинуть мої браття у боях.
Я вірю в те, що наш народ єдиний,
Не дасть країну розірвати “псам”.
Я вірю в тебе, моя Україно!
Подумай й ти над цим, мій брате, сам…
Лише у єдності ми з вами – сила,
Лише пліч-о-пліч зможемо здолать
Того, кому наша земля немила,
Того, хто її хоче за гроші продать.
Але ж ми сильні, брате, й тілом, й духом!
Не віддамо ні йоти ворогам!
Загиблим браттям земля хай буде пухом,
А ми, живі, заплатим по боргах.
Заборгували ми перед собою –
Змію пригріли, що ім’я їй “Православна Русь”,
Але ж і Бога вони скривдили ґаньбою,
В них ідол є, а кажуть: “Я молюсь”…
Як втратили вони і сором, й розум?
Не можу я збагнуть, як не крути.
Але залишим це на їхній роздум,
Бо їм з цим жити… Путінські кати!
А нам вготована зовсім іна дорога.
Дорога світла, радості й тепла!
Нехай лунає з кожного порога:
“Вітаю, Україно! Ти змогла!”
Анна К.
09.11.2014
Автор публікації
