Для голосування необхідно авторизуватись

Кроки леді Ізабель

                «O heart the winds have shaken, the unappeasable host

                  Is comelier than candles at Mother Mary’s feet.»

                                                                          (William Butler Yeats)

У 1992 році я черговий раз відвідав Ольстер. Побував і в графстві Антрім. Був я в тих краях по свої справах, але заодно відвідав і подивився кілька старовинних замків, зокрема, я відвідав замок Баллігаллі. Нині це готель, популярний серед туристів, але замок має свою моторошну історію. І то не одну. У замку є привиди (мало не написав «живуть привиди», але чи можна до привидів застосовувати таке слово? Адже це існування після смерті, зовсім в іншій іпостасі…) Зокрема, в замку живе привид леді Ізабель Шоу. Цей привид має звичку стукати в двері кімнат, а потім зникати. Колись давно леді Ізабель Шоу її чоловік закрив в башті замку і морив там її голодом. Вона покінчила життя самогубством, викинувшись з вікна башти. З того часу її привид блукає замком. Ще один зловісний привид – леді Ніксон. Вона теж жила в цьому замку, але вже в ХІХ столітті і померла там же. Інколи вона блукає замком і чути шарудіння її шовкового плаття. У замку Баллігаллі є окрема кімната, яку часто відвідують привиди – її так і називають – кімната привидів, вона розташована в маленькій башті в кутку замку. Ця кімната не використовується як номер готелю, щоб зайвий раз не лякати відвідувачів. У 2003 році менеджер готелю Ольга Генрі сказала, провівши якийсь час в готелі: «Я раніше дуже скептично ставилась до всього надприродного і до привидів тим паче. Але чим більше я перебуваю тут, тим більше я думаю, що безумовно є щось у цьому замку…» За словами Ольги Генрі, один гість зупинився в одній з кімнат в башті біля «Кімнати привидів» і серед ночі прокинувся, бо його плеча торкнулась рука дитини. Потім він почув, як дитина бігала по кімнаті і сміялася, але в кімнаті крім нього нікого не було. Він з переляку вибіг у вестибюль і боляче вдарився. У грудні 2003 року Ольга Генрі створила «Кімнату-в’язницю» в башті, господарі готелю очікували гостей, що замовили столик. Накрили стіл. Ольга Генрі замкнула кімнату, а потім, коли знову відчинила кімнату побачила, що серветки розгорнуті, навколо столу розкидані недоїдки. Цей замок ховає ще багато моторошних таємниць… Коли я ночував у цьому замку – я був самотнім відвідувачем. Більше туристів не було. Але по замку цілу ніч хтось ходив – було чутно кроки і шарудіння шовкового плаття…

Кроки у темряві:

Леді білого шовку,

Леді темних ночей одкровень,

Леді епохи шовкової

І кораблів вітроплинних,

Господиня старого замку.

Мій келих наповнений віскі –

Терпким і старим як ці стіни:

Повиті гілками-руками

Чіпкого плюща-повзуна.

Колись в самотній кімнаті:

Холодній як камінь-свідок

На березі моря сумного

Я слухав стогін вітру –

Свого старого друга

Такого ж філософа вічності

Як всі ми – старі ірландці.

Нині в порожньому замку

У мене цікаві гості

Для бесіди-одкровення

Довгої як зима:

Наша дощава і мокра.

Сьогодні в мою кімнату

Тиху, як межичасся

Завітали дві леді незримі

З шурхотом плаття шовкового:

Леді! Ви тут господині:

Сідайте в м’які крісельця,

Будемо слухати стукіт годинника,

Гомоніти про вічність…

Примітка: На світлині замок Баллігаллі.

1

Автор публікації

Офлайн 12 години

bratlibo

951
Коментарі: 46Публікації: 653Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій