Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґодо його ніхто ніколи не чекав. Він приходив несподівано, […]
Есе
206 posts
«… Він так розумів часопростір…» (Жан-П’єр де Лув’є) Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім зал. Там величезний стіл, що мало […]
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих слів, що іноді перетворювався на зливу (тільки не теплу тропічну, а злу і крижану) […]
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подвір’я, що було встелене темною базальтовою відполірованою бруківкою, де […]
«Чиніть, як вітер, що виривається з гірських ущелин: він хоче танцювати під власний свист, під його ходою тремтять і підстрибують моря». (Фрідріх Ніцше) Якщо Ви відвідували Донецьк на День шахтаря чи під час знаменитого донецького карнавалу на День Паризької Комуни, Ви обов’язково мусили побачити яскравий та емоційний танець донецьких шахтарів, […]
Дружина прокурора жила у великому домі зі скляними вікнами, що був збудований з цегли. Ту цеглу виготовляли на великому тлустому заводі, що стояв на березі ріки – широкої та глибокої, де водилась луската риба, а на берегах росли непролазні верболози. Дружина прокурора часто досить реалістично уявляла собі той завод, коли […]
Рід Туринчуків, що в давні часи звався просто рід Турин – давній гуцульський рід, що бозна коли (але люди пам’ятають) володів землями біля нинішніх сіл Брустури та Прокурава. Замок ватажка роду стояв на вершині гори Брусний і називався Сторожа Волове Око. Розповідають, що на цьому місці неодноразово знаходили вістря стріл […]
(Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки моїх книг – пошерхлі поверхні моїх необачних і недоречних текстів […]
Прийде колись час (як завжди невблаганний), коли Сонце охолоне, перетвориться спочатку на білого карлика (схожого на тих, що блукали колись стежками Норвегії в пошуках жебраного хліба), а потім через безодню років на чорного карлика – холодну важку металеву кулю, що буде вічно мовчати в чорноті згасаючого Всесвіту. Але перед тим […]
«Це все мені втіха за той ранковий трамвай…» (Джеймс Джойс) У містичному і в міру готичному місті Станіславі різними […]
Рід Кептаруків – давній гуцульський рід, що в княжі часи володів землями біля нинішніх селищ Делятин, Лойова, Дора, гір Вавторова та Студена Клива. Символами роду здавна були квітуча гілка ґоґодзів та чорний лелека. Основні кольори вишиванок – жовтий та зелений. Рід здавна належав до родів так званого «гуцульського прикордоння», що […]
Рід Кодолюків давній гуцульський рід, що в князівські часи володів землями біля нинішніх сіл Замагора, Чорна Річка, Голошина та гір Лостун, Коман, Гнатася. Замок ватажка роду стояв на горі Гнатася – чи не єдиний замок гуцульських ватажків у південних Чивчинах. Символами роду були павук та гілка явору. Подейкують, що саме […]
Захарушка Дурачок належав до давнього російського дворянського роду Дурачків. А був ще в Московському князівстві попівський рід Дурачків. Але попівський рід був з Костромської губернії, а дворянський з Тверської. Засновником роду Дурачків Тверських був знаменитий Іванушка Дурачок, що став особою фольклорною та легендарною. Роки його життя невідомі, але уривки історичних […]
Читаючи черговий опус Д. Б. я наштовхнувся на фразу: «… Ви можете скільки завгодно критикувати Джойса…». І тут я подумав: а чому б мені і не покритикувати Джойса? Рознести в пух і прах його «Улісса», цеглину на цеглині не лишити від його «Поминок за Фіннеганом». Руки почали свербіти (а це […]