Мій зелений травневий деміург | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

«Бронзова слухає, сидячи біля помпи пивного барила, втупившись у далечінь. Душа в полоні мрій.»

(Джеймс Джойс)

Деміург з посмішкою шахового маестро

Палить люльку набиту листям авокадо,

Читає діалоги Платона щоп’ятниці,

Коли скорботи налито по вінця,

Коли Місяць оповні зазирає в зіниці

Черепа світобудови, викликаючи посмішку

Нечемної діви Галактики – зеленовбраної,

Синьокосої, в якої кіт-муркотайло (сірий)

Дивиться на кульгавих вухастих осликів,

Що носять цеглу на будову башти мовчання,

Яку мурують до Неба вільні каменярі

(Прилітайте, чорні орли, прилітайте!).

Термітам смакує дерево – міцне й крислате,

З листями-пальцями, з квітами-снами,

На дошках з якого малюють сумні ікони

Ченці вогненної віри, ховаючи у своїх

Каплицях таємниці перехожих-годинників.

Згадуй, мій друже, згадуй, місто своє біле

З назвою Начебто, з ратушою сера Альберта*:

Етюди на тему «Ad urbem et mures»**

Малюй м’яким пензликом***

На поверхні листя

Осокорів

Юних, як зошит

На якому ще нічого не було написано,

Не нашкрябано, не заплямлено, не зіпсовано

Літерами, яких ніхто не знає, ніхто,

Навіть він – деміург зеленого травня****.

Примітки:

* – не принца, ні. Тим паче, не Чорного Принца.

** – У Теодора Руанського (1296 – 1378) є поема «Ad urbem et mures» писана середньовічною латиною. Вільні муляри і шанувальники троянди та хреста (одночасно) вважали цю поему одкровенням. Хто зна, може вони і праві.

*** – один мій знайомий, художник і винороб, робив собі пензлики з шерсті котячих хвостів. Пензлики виходили м’які і безпосередні. Малював він тими пензликами пейзажі на горіхових дошках.

**** – один моряк (громадянин Кале) запевняв, що під час плавання до Землі Ван Дімена він на одному острові бачив зелених джмелів, яких він назвав деміургами травня (demiurgi viridis Maii). Я впевнений, що то йому привиділось – він зловживав ямайським ромом.