Для голосування необхідно авторизуватись

На горі, де холодно

                          “Це дерево росте самотою тут,

                           на горі;

                           піднялось воно високо

                           над людиною і звіром.

                           І якби воно захотіло сказати щось,

                           то не мало б нікого, хто б зрозумів –

                           так високо виросло дерево.”

                                                                     (Фрідріх Ніцше)

На вершинах гір людського буття

Інколи ростуть дерева.

(Майже як у нас в Ірландії)

Ці дерева бувають молоді і ніжні,

Бувають старі і порепані

(Хоча теж помирати не хочуть),

Але завжди потріпані вітром

(Таким шаленим у верховині),

Завжди самотні і мовчазні

(Як сліпий скрипаль),

Завжди сухими гілками тичуться в Небо,

Марно намагаючись зловити хмари,

Марно здіймаючи у синю байдужість

Втомлені руки відчаю.

Ці дерева виросли з насінин радості,

Які випадково занесли на вершини птахи

(Бо на вершинах людського духу

Завжди пурхають птахи –

Інколи навіть співають)

Бо на цих вершинах

Завжди самотньо і холодно.

І дивно, що там виростають дерева.

Все таки. Попри все. Дивно…

Інколи ці вершини лисі –

Там збираються відьми

І запалюють свої злі вогнища.

А інколи ці верхівки

Поростають травою –

Густою, гіркою і високою.

І жодна стежина не веде до них –

Жодна.

1

Автор публікації

Офлайн 12 години

bratlibo

951
Коментарі: 46Публікації: 653Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій