Тягнуться в небо
Жовтими свічками
Окличні знаки романських веж –
Torri di guardia
З дикого каменю.
Коли з мене вітер солоний
Зірвав білу мантію спогадів
Про необачну требу
На тризні мідних дзвонів,
Коли відчувалося
В меланхолійній Адріатиці
Щось більше ніж синява,
Коли згадувалось, що твердь
Сьогодні не хвора на лихоманку
І цей палаццо, як був дзьобатим свідком
Необачних подеста
Так і лишиться –
Тоді я майже жив, майже був,
Майже відокремився від Порожнечі,
Якою переповнені п’яццо та страде
У місті, яке нагадало місцевому Федеріко
Маленьке лігво вовчиці.
Твої інші руки
Шукають у густих сутінках
Журавлиного вечора тисячоліття
Знаки буття, що мальовані на лусочках риб –
Пічкурів. Отих, що «іхтіс»,
Отих, що малювали в катакомбах
Люди й колишні легіонери вбрані туніки.
У домі, що двічі зруйнований,
Але нині заповнює моє око
Я споглядаю течію часу.
Пливу.
Автор публікації
Яскравий коментатор
Достижение получено 02.01.2024Титул: Яскравий коментатор