Для голосування необхідно авторизуватись

Різати хліб

                                 «… Серце зруйнуй

                                      Що себе не пізнало, щоб зміг

                                      Я потрапити в вічності пастку…»

                                                                         (Вільям Батлер Єйтс)

Я крайнощі краю, як ріжуть хліб,

Що лежить на дерев’яному столі буття

І кажу волохатим хвостатим людям:

Не сідайте на гілку, яка росте

З гнилого дерева вашої «реальності»,

Тоді не треба буде її пиляти

Залізними зубами вічності.

Я слухаю хмари – слухаю

Про що вони шепочуть вітрові,

Що дме в глиняну сопілку берега,

Збираю цю вічну музику

У дірявий мішок меланхолії

І дивлюсь у дзеркало:

А там зима, а там холодно,

Там вічна негода і сльота,

Але я зазираю,

А там не люди, а привиди

Міста довгастих тіней.

І навіщо ж мені оте дзеркало –

Навіщо ж туди зазирати,

Я знаю наперед, що побачу там:

Краще б піти мені у світ сонячний

У царство королівство Я китайське

І писати там ієрогліфи

На шовку моїх спогадів –

Білих, як марево, шорстких, як метелики

В раю злому і недоречному.

А ви кажете: нездоланне,

Кам’яне, тому чуже, тому втрачене,

А я не хочу про сову згадувати –

І так прилетить ночі цієї

На горище моє захаращене

Гори ще халупа непотребу,

А я біля криниці вічності

Буду пити воду холодну роздумів

І згадувати.

Згадувати.

Згадувати.

1

Автор публікації

Офлайн 12 години

bratlibo

951
Коментарі: 46Публікації: 653Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій