Для голосування необхідно авторизуватись

Селище гірких суниць

                             «Я був очеретом – лежав у коней під копитами,

                               Я став людиною – вітру зятям ворогом…»

                                                                            (Вільям Батлер Єйтс)

Селище гірких суниць

Справляє свято одновухого вовка.

Половина дороги до неба

Сховалась у торбу гори

Колючих кущів терену –

Дерев клаповухих зайців.

Кожний святий мріяв

(Якщо не човном плисти) –

Топтати траву байдужості

Нескінченним кроками неспокою

Подорожі до неіснуючого –

Омріяного, як мріють про

Захмарне і світле – як оці самі

Квіти суниці, що не стануть

Гіркими ягодами світу,

Які мусимо їсти жменями,

Бо не вистигли інші,

Які мусимо ковтати

Примовляючи: «Так треба!»

Бо в самому селищі все прогіркло

І молоко корів з сумними очима,

І недопечений хліб чадної печі,

І масна юшка сліпих господинь,

І зелені яблука проклятого саду.

Я минаю це неохайне селище:

Босими ногами торую шлях*

У темний ліс глухоти (не тиші),

Повз луки де не співають птахи**

(Бо жайвори без слухача німіють),

Мимо висохлої криниці***

З якої вдови вичерпали всю живу воду

І навіть жаби не заглядають

У її темне нутро.

Я мандрівник. Моя доля – минати…

Примітки:

А оті суниці (що на світлині) я зірвав саме там.

* – якщо шлях проклали воли, то не торуйте його – просто йдіть. Особливо якщо цей шлях Чумацький…

** – я вже бував неодноразово на луках, де не співають ніякі птахи – тільки метелики шурхотять там своїми крилами. Коли вітер мовчить… Але якщо не мовчить…

*** – Айвазовський ніколи таких криниць не малював.

1

Автор публікації

Офлайн 39 хв.

bratlibo

980
Коментарі: 46Публікації: 687Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій