«Де вітер спів непевний почина,
В якому чути скаргу вовкуна,
А сонце на кривавім небосклоні,
Ховаючись у хмаряній обслоні,
Так лагідно й зворушливо кона…»
(Поль Верлен)
Ви чуєте? Люди!
Сонце померло
Цього шовкового вечора.
Сонце – живе око нашої круговерті,
Риба луската моря Ніщо спокійного –
Сонце померло.
Завішуйте більма-фіранки
Ваших будинків – їжаків клишоногих,
Забороніть їм блукати шляхом
Босоногих аристократів Неаполя:
Карбонарі барокових п’ятниць.
Навіщо Петрарка Людину оспівував?
Сонце померло!
Цього плаксивого вечора:
Кантати Верони меланхолійної.
Данте. Навіть він уявити не міг
У тій круговерті підземних інферно, що:
Сонце померло!
Поховайте його в кораблі вікінгів
Космічного пилу чорного.
Сонце померло!
Серед тьми я кличу людей,
Приходять на крик мій самотній
Юрби сліпців – як звично їм в темряві
Такій бавовняній і тихій блукати
Без костура (бо навіщо?)
Сповідайтесь мені – тільки чесно –
Це ви його вбили?
І колисали Ніщо у скрині Плеяд?
Підпаліть дракар-домовину Інґольфа
Нехай Сонце засяє останнім вогнем треби,
Бо Сонце було так само блукальцем –
Мандрівцем безпритульним,
Як ті – жителі Оркні –
Будівничі Кола Бродгара.
Автор публікації
Яскравий коментатор
Достижение получено 02.01.2024Титул: Яскравий коментатор