Мститься зима жорстоко,
Навіть зриває дахи….
Десь лиш поодиноко,
Змерзлі летять птахи.
Знову пів-березня збоку,
Неначе відпала зима.
Та все ж відчуваєш мороку,
Бо сонця, і досі нема!
День нагнітає похмурість,
Вночі нема мирного сну.
Бачиш у людях сутулість,
Бо просять: дайте весну!
Знову в Великому пості,
Душа стан новий прийняла…
Хоч ми на землі лише гості,
Та хочеться звісно тепла.
І не плачуть вже більше від сміху,
Хтось крізь сльози колись жартував.
Я надмірну вживаю в тім втіху –
Запах квітів і зелені трав…
Своїм іменем все називаю,
Дивлячись на цю сірість з вікна.
Я по правді тоді оживаю,
Коли чую, що пахне весна!
(світлина з інтернету)
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 20Реєстрація: 12-03-2019
Досягнення отримано 21.03.2019
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
