Ось кава. Лавандова. З присмаком раю
Стілець. КвіткоКнижне… і не поспішаю
Той простір широкий, де птиці у небо
Де тіло-душа вільно рухає кредо
.
Там дехто на вухо шепоче любові
Що линуть крізь тебе по венам, мов долі
В обіймах сандалу, пачулі та лічі
Не має думок у криштАлевій тиші
.
Ти є і не має. І поруч той дотик
Замішаний в каві. Мінливий. Свій портик
Відчув і неначе життя проживаєш
Гармонія Ци і чуття мо’ все знаєш
.
І линуть у тишу сріблясті джерельця
Метелики снів і космічні ведерця
Тримаєш за Всесвіт, світи обіймаєш
Віщує та кава, що дух. Відпускаєш
.
А серце відкрите на твоїх долонях
Привиділось. Мапа. Та й стукіт у скронях
Але ж квіткоКнижке думки спокушає
– Ковтни гаряченьку. Та сила тримає
.
©Еріка Маркон