Слова, мов влучнії постріли,
У картах – списи загострені…
Червоне та чорне в колоді тій,
Шукай між рядків тінь від сповіді.
Сузір’я зійшлись доленосними
Самотніми ярими ясами,
Застигли в блакиті гігантами
Й поодинокими карликами.
Та нам вони всі однакові,
Ми їх трактуємо знаками:
Ось звір і цар – погляд вивільнений,
Вірності зарок усамітнений.
Дуальність життя в невагомості,
В старечій та молодій провісті.
Він йде, поруч з його отарою
З’єднаються новою парою
Ті, що первісно споріднені
Об’єднані і з глини зліплені.
Скатовані нами, замучені
В новому й старому сполученні.
Що крила все ж мають прикрашені –
Очима без сну та безстрашними,
Вбачають у ЯВІ все наскрізно,
І думки прописують образно.
Взнають у бутті одне одного
По точці сяйва холодного,
Що плямкою над плечем світиться
У ній – лиш душа спільна міститься.
І в тій субтильній субстанції,
Кінець і початок – вібрації,
У спектрі білого просвіту –
Народження нового Всесвіту.
Автор публікації
