Вітри сьогодні були невблаганні,
Ламали квіти, різали в очах.
Слова злітали змучено – фатальні,
Немов боролись двоє на мечах.
Летіла фальш, образи долинали,
Колючий холод серце обіймав.
Дві долі щастя руйнували,
А вітер їм у цьому помагав.
Чужі чи рідні? Їхні чи свої?
Губились долі в крутняві життя,
А вітер дув, точилися бої.
Назад уже немає вороття.
Губились двоє з’єднані коханням,
Розніс їх вітер різними світами.
Блукає спогад здавлений мовчанням,
Старими, стертими листами.