Для голосування необхідно авторизуватись

«Інша»

 

У ній було, щось добре і лихе,
Переплетіння зла і ніжність слова.
У ній було, щось істинно живе,
Якась таємна сила невагома.

Світились очі повні доброти,
А усмішка лукава і лиха.
До неї не зверталися на «ти»,
Щоб вберегти її від злості і гріха.

Томатний сік любила до нестями,
Мабуть тому, що схожий він на кров.
Гуляла акустичними місцями,
Де слів не було від людських розмов.

Вона любила чорний шоколад,
Із нотками гіркої терпкоти.
Все будувала завжди на свій лад,
Ніколи не боялась самоти.

І коли хтось траплявся їй на шл̀яху,
Залякувала поглядом різким.
І той втікав в полоні свого страху,
Тож краще не стрічатись їй ні з ким.

Вона жила подалі від людей,
Мовляв тому, що ті їй набридають.
Насправді, через гнів своїх очей,
Втекла туди, де люди не блукають.

Та сталось те, чого не мало статись,
Забрів в її покої юний пан.
І треба ж було в нього закохатись,
Це ж тільки серце пошкребе до ран.

А заблукавший мило теревенить,
Мабуть, не знає хто вона така.
Вона постійно погляд в сторну верне,
Щоб часом ним його не наляка.

Її ніхто ніколи не любив,
А може, вона зовсім не погана?
Раз її любить той, що заблудив,
Може вона, як він проста, звичайна.

Усе дивилась в воду і в росинки,
Але нажаль нічого не мінялось.
В очах блищали вогняні жаринки,
Що людям трохи гнівно посміхались.

А може, він усе те бачить,
А може, він усе про неї знає.
Вона для нього більше, мабуть, значить,
Бо він її по справжньому кохає.

Ця грізна леді більше не страшна,
Вона не вірила ніколи у любов.
А зараз, по наївному смішна,
Хіба здається зараз вона злом?

Сміливо погляд підняла на нього,
Бо вже його злякати не боялась.
Гадала, вже немає більш страшного,
Та глибоко у цьому помилялась.

Ніхто з людей так сильно не жахався,
Як той, кого вона любила.
Він їй якимось іншим здався,
Та ні, такий, як всі – тупа людина.

Своїм ревінням розбудив весь ліс,
Це явно був не крик любові.
Неначе перед ним сидів сам біс,
Що зараз розірве його до крові.

В своїм шаленстві вихопив меча,
І штрикнув прямо в серце дивній дамі.
Можливо, він зробив це згаряча,
Вона ж була, як м’яте орігамі.

Панок утік, не став вже добивати,
Мабуть подумав, здохне і сама!
Лишив її у муках помирати,
Лиш через те, що інша, не така.

Ховалось сонце в рукави до хмар,
Готовились до сну нещасні люди.
Вона ж останній випустила пар,
А він її і згадувать не буде.

5

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Irina Bukeda

104

"Люблю життя та тих, хто його любить!"

Коментарі: 3Публікації: 31Реєстрація: 18-08-2018

Бронзове перо

Достижение получено 21.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій