Руки потерпли…
Ржавіють суглобики,
пальчиків не розігнути,
стільки роботи в житті перероблено…
Звечора годі заснути.
Онде сорочка
ще недовишивана,
светрик дрімає в клубочках,
як же усе це устигнуть завершити…
Жаль, та нема в мене дочки.
Ми би із нею
намистом нанизали
зоряну посмішку літа,
де був мій розум, прости мене, Боженьку…
Рана у серці відкрита.

