Коли всі шукали де б зігрітись,
Вона шукала небо у очах.
Їй можна було б із земними зжитись,
Та їй потрібні крила на плечах.
Ми люди боїмося самоти,
І часто через це стаєм у пари.
Вона боялась серця пустоти,
Не розділяла їх наземні нрави.
Коли усі призренно посміхались,
Презирством поливаючи любов.
Одружувались, потім розлучались,
Її вбивала фальш їхніх розмов.
І так тривало сотні тисяч років,
Триває і сьогодні у наш час.
Вони вмирали не мінявши кроків,
Вона ж живе й сьогодні серед нас.