Ти — золота струна моєї ліри, Ти — образ геніального митця, — І кожен пальчик твій натхненно і без міри Я виціловую… І до твого лиця Ще довго доторкнутися не смію: Милуюся!.. Чи це мені не сон? Чи я не привидом прекрасним часом мрію? А може, сонце віддзеркалило з вікон, […]
Daily Archives: 02.09.2018
14 posts
Шестнадцать долгих, серых лет Я слезы лил на белый лист бумаги. И написать обычное “привет” Не мог. Не проявил отваги. Сейчас все помню, как вчера. Кровати твердые и стены, что не лечат. Подъем по времени, однообразный завтрак по утрам И бесконечно тянущийся вечер. Даже была любимая игрушка— Пластмассовый солдатик без […]
Коли замислююсь про долю драматичну своєї мови, думки, слова та культури, пригадую Сизифову спокуту вічну, круті шляхи, пороги й неприступні мури. Заговорив Еней на українській мові, а з ним – боги, божата та богині грецькі. Неначе в пику петербурзькому орлові на українській реготався Котляревський. Як молоде дівча, що в лісі […]
Твоя девочка в нюдовых лодочках Любит короткие платьица. И помады минимум на губах. Ты же знаешь: ей нравится нравится. От тебя ведь глаза светятся, И походка как будто летящая. Временами, наверно, не верится, Что твоя совсем вся. Настоящая. Да, прямая, всегда в глаза. И молчать никогда не станет. Лишь вперёд—никогда […]
А когда-то у нас будет дочь С кучеряшками золотыми. Вся на папу похожа точь в точь. И глаза будут тоже большими. Как-нибудь я проснусь—тебя нет. Гляну—ты, крадучись на носочках, Подойдешь, не включив даже свет, Посмотреть, не проснулась ли дочка. Мы по новой пройдем этот путь: Первый крик, первый зуб, первый […]
Друга ночі, крізь сон прозвучало: тинь-динь. Я розплющила очі, беру телефон. Повідомлення: “Рідна, мене не покинь…” Невже пишеш? Це ти потривожив мій сон? Мабуть, зовсім тобі на душі заболіло. Певно, спати ночами тепер розучився. Я тебе забувати себе не навчила, Ти з тих пір слабким духом, ймовірно, зробився. Нащо в […]
Тобі наснилося, що ти мені чужий. Тобі на мить здалося, що все втрачено. І, наче марив, коли чув десь голос мій, Бо ми ночами один одного не бачимо. Якби щоночі подих відчували, Якби торкалися долонь долоні,— Пильніше б Янголи охороняли. Та поки жити мусимо в страхів полоні. А пам’ятаєш, як […]
Колись ти мене пригадаєш— Прокинеться серце: тух-тух. Сумні сторінки пролистаєш, Але ти вже навіть не друг. Тривожно душа схаменеться— Коли ж встигло все закінчитись? Де зникла мала, що сміється В той час, коли треба журитись? А знаєш? Вона намагалась До тебе тоді достучатись. Мовчання, як смерті, боялась. Та сталось, що […]
Ну чого ти зажурений знов? Я тебе назавжди покохала. Ти сказав: в мені щастя знайшов. Ну, а я в тобі долю впізнала. І, нехай, вже роки пролетіли. Ми зустрілися—це головне. Я з тобою, у серці, мій милий. Смуток, він—тимчасовий. Мине. Пригадай мої сяючі очі. Загораються лиш від тебе. Як не […]
..в дверь мою стучится осень.. ..грусть-тоску влача зачем то.. ..а в душе пока все лето.. ..там покой..не то что с кем то.. ..не хочу кого попало.. ..слушать..слышать и терпеть.. ..там в душе местечко скрыто.. \\с кем дуэтом бы запеть\\ ..а пока душа в смиреньи..в ожидании дождя.. ..чтобы радугу увидеть..в ней тебя.. […]
Коли всі шукали де б зігрітись, Вона шукала небо у очах. Їй можна було б із земними зжитись, Та їй потрібні крила на плечах. Ми люди боїмося самоти, І часто через це стаєм у пари. Вона боялась серця пустоти, Не розділяла їх наземні нрави. Коли усі призренно посміхались, Презирством поливаючи […]
Ми люди, нам властиво помилятись, Ми не застраховані від життєвих невдач. Та попри поразки намагайся завжди посміхатися, Зціби зуби, терпи біль і не плач. Не нарікай на долю, Не розказуй про свої проблеми. Не показуй свій смуток, ніколи не будь сумною, Люди люблять вдягати собі діадеми. Не осуджуй, не дорікай […]
Затаю сльози глибоко в собі, Нехай ніколи їх ніхто не бачить. Тужливо хтось заграє на трубі, Десь кривдника ображений пробачить. Ніколи не заплачу я на людях, Хоч біль нестерпний, я сміюсь. І туга кішкою шкребеться в грудях, Та я її вже більше не боюсь. Не плакатиму, зовсім ні, Нікому […]
..в небо ночное смотрюсь.. звёздами меряю время.. [где то за сотнями миль.. сердце сжимает сомненья.. в небо свой взгляд устремив.. словно вопрос посылая.. грустью глаза увлажнив.. зная ответ и не зная..] ..море взволновано дышит.. словно услышав ответ.. тревожно следы смывая.. ..-“только не верь.. нет-нет-нет.. будет..всё будет.. поверь лишь..”- время сжимается в точку.. ..-“Господи..как же болит.. слово..что меряет строчку..”- […]