Вірус 2020
У час коли страшний, небезпечний вірус вільно розгулює стежками, далеко не однієї країни, тим самим підкошуючи частину людства. Деякі країни давно вже закрили свої кордони, заради збільшення рівня своєї безпеки. Люди старшого віку, особливо ті, хто пережив війни та перебудову, пам’ятають, що таке – голод, анархія та безправ’я, дуже скептично ставляться до всіх цих «неологізмів». Можливо тому вони і входять до групи ризику більше, аніж юні особи.
Не дивлячись на те, що страшна хвороба, стрімко розвивалась з блискавичною швидкістю і мати просила мене залишатись на деякий час вдома, я не зміг, не зміг дивитися як мати зводить кінці з кінцями, тягне на собі не тільки мене та ще й малого брата Максима і усе на свою мізерну заробітню плату звичайного касира. Отож, для себе я прийняв тверде рішення, якою б ситуація не була у країні, їхати до столиці на заробітки. Не покидати ж сім’ю, як це зробив батько. Прокинувшись одного березневого ранку, я швиденько зібрав невеличку дорожню сумку, вислухавши усі прохання матері, зробив так, як вчинив би не кожен син, але мабуть кожен справжній чоловік. Не довго прощавшись, вибіг у двір та глибоко вдихнув ковток ще теплого і свіжого повітря на рідній Хотинщині. Хотів ще купити пляшку води та не встиг, тому що вже під’їхав автобус “Чернівці – Київ”. Вода може зачекати до наступної зупинки, а от автобус із напрямком у нове життя, точно чекати не буде.
Автобус їхав і їхав, коли не глянь, за вікном тільки поле, селище, поле – це продовжувалося мало не безкінечно. Та може й добре що так, адже потрібен був час, щоб зібратися з думками, вирішити завчасно свої наступні кроки. Роботу знайшов, однокласник замовив слово у свого майстра і за мене, тож будемо робити ремонти у новобудові разом. А от куди податися на ночівлі, гадки й не мав. Вирішив, поки є час, взятися за пошуки місця проживання та коли відкрив на одному із сайтів розділ з орендою квартир, мало не зомлів від шалених, столичних цін, які просто затьмарювали. Звичайно мав заощадження з дому, але те що квартира не по кишені, я зрозумів відразу. Тому не падавши духом, взявся за пошуки кімнати і на диво, знайшов досить швидко і у потрібному районі. До роботи – рукою подати. І навіть не помітив, як швидко картина за вікном геть змінилася – тепер ні поля, ні селищ, тільки безліч багатоповерхівок, натовпи людей, автомобілів і все таке чуже, таке не зрозуміле, таке далеке… Тому як тільки я доїхав до кінечної станції, відразу почав шукати шлях як дістатися до потрібної мені квартири. Добрі люди, метро, тролейбус і біля 21:00 я вже був біля потрібних дверей мого майбутнього орендатора. Тільки хотів натиснути на дзвінок, як зрозумів що двері відчинені і навіть трохи відхилені. Тому просто увійшов і тихо вигукнув.
– Тут хтось є?
Як раптом з кімнати вибігла жіночка похилого віку, охайно вбрана та трохи налякана.
– Тобі кого, хлопче? І що ти тут робиш? Я поліцію викликаю.
І швидко схопилася за слухавку.
– Ні, ні. Зачекайте, не треба поліції. Я вам телефонував сьогодні, на рахунок кімнати.
– То ти? Добре, проходь.
І знову втримуючи дистанцію схопилася за слухавку старенького телефону.
– Як ти сюди потрапив?
– У вас відхилені двері були.
– От Анька, знову двері не зачинила, ото я її задам, нехай тільки повернеться…
Розсміявшись, махнула рукою старенька, після чого люб’язно запросила до кухні. Коротко ознайомившись із Ганною Сергіївною та оплативши свою кімнату на два місяці вперед я нарешті зміг почувати себе вільним та незалежним, підкорювачем майбутнього.
Та погана новина, підруйнувала мої плани. Зателефонував однокласник та сказав що із завтрашнього дня усе зачиняється на карантин до третього квітня, навіть міжобласні рейси і ті відмінили, тож додому поїхати вже не залишалося можливості. На роботу не встиг вийти, як уже відпустка. От халепа, думав я. Сидів би тільки у вікно дивився, якби не Аня, внучка власниці квартири. Познайомившись, ми швидко знайшли спільну мову, як виявилось у нас дуже багато спільного, починаючи від улюблених акторів і закінчуючи глибокими поглядами на певні життєві ситуації. Мені з нею було досить цікаво, а думка що до третього квітня мені доведеться проводити кожен день у компанії Ані, мене тільки тішила. Батьків у Ані не було, тому з самого дитинства вона проживала тільки з бабусею. Провівши майже три дні у квартирі, вона все ж відпросилася у бабусі і вирішила показати мені своє рідне місто – Київ. Місто яке зачаровує мало не кожного з нас. Та все що ми побачили – місто, яке занурилось у транспортний колапс, всюди затори, люди в надії дістатися куди їм потрібно, вишиковуються у величезні черги, порушуючи дистанцію, ігноруючи вимоги для громадського транспорту “по 10 людей і всі в масках”. Тому нічого особливо-красивого я не побачив, якщо тільки не враховувати її – Аню. І відразу повернувшись до квартири, я відчув за собою дивні симптоми: почала з’являтися слабкість, незначне головокружіння, проте сильно помітне посилення серцебиття та ще й безсоння, чого раніше не помічав за собою взагалі. І через декілька днів у Ані ті ж самі симптоми почали також проявлятися. Спостерігаючи за тим що відбувається, Ганна Сергіївна все ж наполягла на поході до лікаря. Хоч наші симптоми значно відрізнялися від симптомів коронавірусу, все ж страх у кожного був, адже ми прогулювались увесь день без масок, де величезне скупчення людей. Найбільше чого я боявся у той час, тільки б мене не ізолювали, я ж так звик до своєї нової подруги, а то ж два тижні якнайменше потрібно буде її не бачити. Описавши усі наявні симптоми, лікар взяла усі необхідні аналізи і через деякий час, за допомогою певних тестів дійшла до точних висновків.
– Ізолювати вас, не бачу необхідності, а от об’єднатись, навпаки – раджу. Вам буде значно легше перехворіти разом, підтримуючи один одного. У вас і справді гостре вірусне захворювання, більше того ліків від цієї хвороби також немає. Та є й хороше, з цією хворобою можна прожити цілком щасливе і повноцінне життя. Ви заражені вірусом справжнього та взаємного кохання! Тільки разом ви зможете подолати симптоми, які вас турбують!
P.S.: Трішки фантастики у стрічку✍️
У такий небезпечний для нас час, бажаю щоб Ви, Ваші близькі і усе людство, ніколи не дізнались на своєму власному здоров’ї про цю страшну родину одноланцюгових РНК-вірусів, що і називаємо ми коронавірусом.
Бажаю кожному підчепити вірус, про який йдеться у моєму оповіданні і залишатись зараженими взаємним та щирим коханням до останніх днів, але без значних симптомів, які можуть вас потурбувати!😊 Бережіть себе!🌷
Автор публікації
